РОЗДІЛ 2
МОДЕЛЮВАННЯ ВИБОРУ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
В УМОВАХ РИНКОВОГО СЕРЕДОВИЩА
2.1. Аналіз еволюції методу оцінки об’єктів нематеріальних активів
У процесі становлення ринкової економіки в Україні значна увага приділяється
питанням уточнення сутності та оцінки вартості об’єктів нематеріальних активів,
зокрема об’єктів інтелектуальної (промислової) власності. Реформування
економіки, розвиток ринкових відносин зумовили необхідність формування
нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної діяльності. Україна,
підтримуючи на своїй території чинність міжнародних конвенцій та угод, що
стосуються промислової власності, ухвалює свій пакет законів про охорону
інтелектуальної власності. У результаті науково-технічні знання перетворюються
на продукт, яким можна розпоряджатися, оцінювати й управляти. управляти.
На підприємствах, фірмах і корпораціях вартість права на об’єкти
інтелектуальної власності може бути різною як за структурою, так і за складом
та оцінкою. Згідно з чинним законодавством України, інтелектуальна власність
входить до нематеріальних активів, що вміщують ще і права користування
природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, а також
гудвіл (ділову репутацію). Теоретичний досвід організації правового методичного
забезпечення управління нематеріальними активами в Україні перебуває на стадії
становлення та розвитку, а отже, і наукових вивчень та узагальнень.
Важливе значення в управлінні має оцінка прав інтелектуальної власності і
нематеріальних активів в загалом. Найбільш зручну для економічних розрахунків
оцінку можна формувати у вартісному вимірнику, тобто в грошовому виразі. Разом
з цим, вартісний вимірник не завжди може визначити значущість нематеріальних
активів, ефективність їхнього використання.
Одна з важливих проблем високоефективного управління інтелектуальним капіталом
– визначення підходів та обґрунтувань його оцінки. Досліджуючи оцінку прав
інтелектуальної власності, перш за все, слід зазнвчити, що ціна – це сукупність
умов, за якими використовуються права інтелектуальної власності. Оцінювати такі
права за затратами на науково-дослідні конструкторські розробки недоцільно,
оскільки споживча вартість права на результати інтелектуальної праці, що
передається покупцю, враховує і частину очікуваного ефекту. Отже, оцінка
нематеріальних активів має втілювати реальні умови і практичні методи
визначення результатів від використання продукту – інтелектуальної власності в
грошовій формі.
Оскільки нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером
використання, ступенем впливу на ефективність діяльності та фінансовий стан
підприємства, то доцільним є диференційований підхід до вивчення складових
їхньої оцінки.
Світова практика свідчить про те, що питання оцінки нематеріальних активів
складне і їхня вартість не може бути визначена традиційними методами. У
доповіді ЮНІДО ще у 1989 р. було зазначено, що не існує стандартної методики
визначення ціни на технологію, але є значна кількість рішень, які фахівці в
галузі передачі технологій можуть запропонувати.
Відповідний вплив на оцінку має мета, тобто визначення вартості нематеріальних
активів щодо мети їхнього використання. Це зумовлено тим, що оцінці підлягають
не самі об’єкти інтелектуальної власності, а матеріалізоване право на них.
Використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів у
господарській діяльності підприємств передбачає потребу:
формування норми амортизаційних відрахувань, за якими частину вартості
нематеріальних активів враховують при новоствореній продукції, послузі;
розрахунку розмірів авторських винагород фізичним особам;
обґрунтування цін на продукцію, при виробництві якої використано нематеріальні
активи з урахуванням економічних вигод.
Отримати необхідну інформацію для прогнозування доцільності впровадження
нематеріальних активів у виробництві неможливо без вартісної оцінки їх як в
поточному, так і майбутніх періодах.
Вищезазначене дає підстави стверджувати, що об’єктивна оцінка нематеріальних
активів – один із важливих чинників для прийняття управлінських рішень, що
сприяють поліпшенню роботи підприємства з відповідними максимально можливими
економічними вигодами.
Враховуючи особливості оцінки, що зумовлені метою й умовою використання
конкретного об’єкта, світова практика сформувала ряд загальних теоретичних
підходів, серед яких прийнято виділяти дохідний, витратний і ринковий [102].
Конкретний підхід передбачає відповідний метод реалізації. Так при дохідному
підході до визначення оцінки нематеріальних активів використовують метод
дисконтування та капіталізації. Витратний підхід передбачає застосування
методів початкових витрат, вартості заміщення і відновної вартості. Метод
порівняльного продажу – умова оцінки вартості інтелектуальної власності при
ринковому підході.
Наведені підходи можуть використовувати відповідно до потреб оцінки з
урахуванням чинників, що формують мету і умову використання нематеріальних
активів. Враховуючи складність самих нематеріальних активів та потребу в
дооцінкових розрахунках та дослідженнях, в економічній літературі наявні
різнобічні трактування корисності застосування таких прийомів, що вироблені
світовою практикою. Ми поділяємо таку думку: “ Під час розроблення окремих
методик оцінки вартості інтелектуальної власності нерідко приспускаються
серйозних помилок, що зумовлені недостатньою підготовкою оцінювачів, які
змішують економічні категорії, не враховують найважливіші показники, прийняті в
міжнародній та вітчизняній практиці економічних розрахунків.” [102, с.36]
У 1992 р.
- Київ+380960830922