Розділ III. Естетизм Оскара Уальда в русі англійського романтизму ….…… 115
3.1 Історичні щаблі англійського романтизму …………………… 115
3.2 Трансгресія краси у метаморфозах естетизму ……………….. 143
3.3 Естетизм як “розщеплення” особистості …..…………………. 164
Висновки ….………………………………………………………..… 188
Список використаної літератури ………………………………….... 195
Вступ
Актуальність теми дослідження. Проблема розуміння тенденцій розвитку
вітчизняної культури в третьому тисячолітті може бути вирішена тільки шляхом
концептуального переосмислення системи цінностей, яка лежить в основі сучасної
культури, і осягнення специфіки її взаємодії з попередніми
культурно–історичними традиціями.
В умовах початку третього тисячоліття єдиний світ цінностей, що існував в
традиційній культурі, втратив свою загальнокультурну очевидність і перебуває в
стані, який можна охарактеризувати як “аномія” (Е. Дюркгейм) або “генералізація
цінностей” (М. Вебер). Романтизм був одним з перших бунтів на рівні цілісної
культури проти просвітницького прагнення раціоналізації життєвого світу.
Романтичне і неоромантичне розуміння онтологічних засад буття, які є
типологічно спорідненими за своєю суттю, можна охарактеризувати як прагнення до
найвищої духовності, до розуміння самоцінності особистості людини, категоричне
протистояння сталим формам мислення і жорстким канонам буття (яке виражається в
екстравагантності виступів нових поетів).
Сучасна вітчизняна культура відбиває напругу і кризу світової цивілізації на
початку третього тисячоліття. Есхатологізм нової свідомості знаходить вираження
в аксіологічних пошуках, в створенні віртуальної моделі гармонічного світу і
досконалої людини. Криза буття зламу століть знову актуалізує романтичний тип
мислення. Найбільш яскраво ця особливість мислення проявляється в
контркультурі. У багатьох феноменах сучасності вона виражається в
революційно–руйнівному пафосі по відношенню до традиційного мистецтва й
існуючої системи культурних цінностей, що веде до демонстративної відмови від
"прямого" відображення дійсності і до свідомо експериментального характеру
творчості. Це протистояння традиційній культурі має, як і в естетизмі та
романтизмі, не лише і не стільки соціальний, політичний, або ідеологічний
характер, скільки екзистенціальний. Актуалізуючи найважливіші риси романтичного
типу мислення (дух оновлення, бунтарства, життєтворення) і позиції естетизму
(жаги насолоди, нових вражень), сучасна культура проголошує себе як самобутнє і
самоцінне явище, яке відбиває суспільні, культурні, художні процеси в їх
еволюції.
Крім того аналіз теорії естетизму дає змогу органічно поєднати
історико–естетичний матеріал із новими теоретичними розвідками сучасної
вітчизняної й західноєвропейської науки, ввести в широкий науковий ужиток ще
неопрацьовані українськими естетиками джерела. Дана тема постає на межі
естетики, культурології, історії філософії та антропології, даючи можливість в
новому ракурсі розглядати естетичну проблематику через призму актуальних
сьогодні питань та завдань соціокультурного буття. Відтак є необхідність
прояснення і уточнення змісту понять “насолода”, “гедонізм”, побудови
“естетизму” як особливої естетичної теорії у межах романтичного напрямку.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Естетизм не належить до тих теорій,
які мають глибоку історію вивчення, аналізу й оцінки. Ця проблема має чіткі
часові межі і пов’язана з романтизмом, під яким, як правило, розуміється певний
історичний тип культури, відмінний від раціоналізму Просвітництва та властивого
йому культу знання. Романтизм підносить, як найвищу цінність, духовне життя
вільної та суверенної особистості, яка живе, орієнтуючись на почуття та уяву.
Грунтовний аналіз романтизму представлений в роботах В.Гриценко, Н. Дьяконової,
В. Прозерського, В. Решетова, Е. Юровської, а також українських
літературознавців Т. Бовсунівської, Г. Вервеса, С. Павличко, позиція яких
стосовно долі українського романтизму сприяла об’єктивній оцінці певних
європейських процесів.
В історико–філософській традиції сформульовані і опосередковані підходи до тих
проблем, які пізніше охопить термін “естетизм”: насолода”, “гедонізм”,
“іронія”. Проте реальне виокремлення проблеми естетизму пов’язане із
естетичними концепціями англійських неоромантиків (Джона Рескіна, Уолтера
Пейтера та Оскара Уальда). Саме вони сприяли зорієнтуванню уваги на специфічних
сферах естетичного досвіду.
При дослідженні естетизму досить важливі розгляд і оцінка творчості та
біографії естетів, оскільки необхідним втіленням романтичної концепції було
саме життя митців. Найширше це проаналізовано в працях Д. Брауна, Р. Еллмана,
С. Лесжак, А. Образцової, Ф. Харріса.
Водночас, значний вплив ідей Фрідріха Ніцше в Європі наприкінці ХІХ століття
посилив значення “ірраціонального” у з’ясуванні сутності людини. Це підтримало
позицію домінування естетичного досвіду та прояснило його метафізичну функцію у
житті суспільства. Як наслідок цих процесів, проблема естетизму почала набувати
різних відтінків. Принципово важливою виявилася для дослідження концепція
естетизму Сирена К’єркигора, що виходить за межі романтичної концепції і
створює підґрунтя для її критики. Він першим обґрунтував розуміння естетизму як
необхідного щабля розвитку особистості людини.
Аналіз концепції естетизму передбачає ретельне дослідження романтизму як
підгрунтя його зародження та подальшого розвитку. Романтизм перший
концептуально сформулював основні положення естетизму, а історичні
трансформації романтизму завжди накладали свій відбиток на генезу досліджуваної
про
- Київ+380960830922