РОЗДІЛ 2
ЦІННОСТІ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА
ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Ціннісна парадигма соціуму і особистості
Якщо виходити із значення терміна "парадигма" (гр: paradeigma) як зразка для порівняння, наслідування, то ціннісна парадигма, як на наш погляд, являє собою систему цінностей і ціннісних орієнтацій, властиву для певного соціуму або окремого індивіда (соціальної групи, класу, нації, народу) в конкретний період його функціонування чи життєдіяльності, яка є однією з детермінант суспільного устрою, характеру суспільних відносин, методології різних сфер наукового пізнання, світогляду, світобачення і світосприймання, зрештою, мети, якої прагне досягти у своєму розвитку соціум, індивід (соціальна група, клас, нація, народ).
Така парадигма включає в себе множину елементів, що перебувають між собою у закономірних діалектичних взаємозв'язках і являють певну цілісну єдність, яка має власну структуру і зміст. Для з'ясування значимості ціннісної парадигми у суспільному процесі, доцільніше розглянути окремо структуру і зміст суспільної та індивідуальної систем цінностей і ціннісних орієнтацій, які ніколи не бувають тотожними і мають декілька форм співвідношення між собою.
Зокрема, система цінностей і ціннісних орієнтацій індивіда (соціальної групи, класу, нації, що входять до складу суспільства) може співпадати із загальносуспільною системою цінностей і ціннісних орієнтацій і тоді між ними встановлюється повна гармонія відносин, хоч при цьому все одно можуть зберігатися індивідуальність інтересів, нахилів, здібностей, потреб.
В інших випадках окремі елементи системи цінностей і ціннісних орієнтацій окремих індивідів (соціальних груп, класів, націй) можуть лише частково співпадати (або ж не співпадати) з аналогічними елементами системи цінностей і ціннісних орієнтацій соціуму, тоді між суспільством і індивідом (соціальною групою, класом, нацією) виникають суперечності, але вони не мають конфліктного характеру і можуть співіснувати паралельно.
Повна протилежність між системами цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства, з одного боку, і індивіда (соціальної групи, класу, нації), з другого завжди приводять до конфліктних відносин між ними, до повного взаємозаперечення, взаємовідторгнення і, як правило, викликає ломку обох систем, а також зміну суспільного устрою.
Саме такий тип співвідношення між суспільною і індивідуальною системами цінностей і ціннісних орієнтацій виник в Україні на початку 90-х років, що й викликало кризу як системи цінностей і ціннісних орієнтацій всього суспільства, так і кожного його члена, кожної соціальної групи і націй, які проживають на українській території, тобто наступила криза всієї ціннісної парадигми.
Визначення сутності цінності і ціннісної орієнтації, їх природи, функціональних властивостей дає можливість виокремити певні компоненти системи цінностей і ціннісних орієнтацій з тим, щоб більш детально розкрити їх значимість у суспільному розвитку, а разом з цим і виявити можливості подолання кризи ціннісної парадигми нашого суспільства
Людина, пізнаючи навколишню дійсність, одночасно й оцінює її предмети і явища, оцінює вчинки подібних собі. Однак таке оцінювання можливе, якщо існує критерій, норма, певний орієнтир, порівнюючи з якими людина визначає цінність того чи іншого явища чи предмета. Тому слід прислухатися до думки, що одним з важливих елементів системи цінностей і ціннісних орієнтацій є соціальна ціннісна норма.
Проблема "ціннісних норм" як критеріїв оцінювання і регуляторів ціннісного ставлення людини до навколишньої дійсності також давно привертала до себе увагу філософів, тому зрозуміло, що і в зарубіжній, і у вітчизняній філософії є різні точки зору на дану проблему.
У зарубіжній філософії дану проблему активно досліджували М. Вебер, У. Колб, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Г. Ріккерт та багато інших вчених. Глибокий аналіз їх концепцій даної проблеми зробив український вчений А.О. Ручка у своїй праці "Соціальні цінності і норми", яка, по суті, започаткувала в українській філософії так звану "теорію ціннісно-нормативного регулювання", основним завданням якої є виявлення зовнішніх і внутрішніх механізмів стимуляції і регулювання людської діяльності, пов'язаних з впливом на неї системи соціальних цінностей і норм [235, 107].
Серед багатьох концепцій зарубіжних філософів щодо значимості соціальних ціннісних норм у процесі регулювання діяльності і вчинків людини найбільший інтерес представляють дві - концепція американських представників теорії функціоналізму та теорії екзистенціалізму, які, по суті, майже повністю заперечують одна одну. Так, в американській філософсько-соціологічній літературі поширеною була тенденція ототожнення цінностей з нормами і нормативними переконаннями. У. Колб, зокрема, стверджував, що все написане про цінності відноситься до природи і функцій нормативних правил, тобто ототожнював сутність цінності з соціальною нормою і правилами.
Цій проблемі особливо багато уваги приділив американський вчений Т. Парсонс, який вважав, що цінності, як такі, можуть розглядатися лише з позиції їх функціональних властивостей, а звідси - проблема ціннісно-нормативних регуляторів поведінки людини і її діяльності має розроблятися в аспекті функціоналізму. Парсонс вважав, що орієнтації діючого індивіда мають, в основному, дві модифікації - мотиваційну і ціннісну. Ціннісна орієнтація відноситься до тих чинників, які пов'язують діючого індивіда з дотриманням певних норм, стандартів, критеріїв. "В усіх ситуаціях, - відзначав він, - коли діяч вимушений вибирати різні засоби для досягнення цілей, коли він вимушений вибирати різні цілі, коли він вимушений вибирати ті потреби-установки, які він буде задовольняти і визначати ступінь їх задоволення - коли б він не був вимушений робити будь-який вибір - його ціннісні орієнтації пов'язуються з певними нормами, які керують ним у його виборах" [235, 84].
Отже, як бачимо, Парсонс абсолютизував значимість ціннісно-норматив