РОЗДІЛ 2
Внутрішня ціна та планування діяльності виробничих підрозділів - основні інструменти організації внутрішньофірмових господарських відносин на підприємстві
2.1. Методи розрахунку внутрішніх цін
Однією із важливих передумов переходу економіки нашої країни до ринкових відносин є вдосконалення внутрішньогосподарського механізму.
Поширення ринкових відносин на структурні підрозділи підприємства призводить до необхідності зміни всього внутрішньогосподарського механізму підприємства на основі економічних методів. Одним із таких методів є внутрішньофірмове ціноутворення.
Ідея використання внутрішніх цін для оцінки роботи структурних підрозділів не нова. Проблему застосування внутрішніх цін на практиці в період з 1965-1990 рр. Досліджували такі автори: О.І. Волков, А.Н. Аверья-нов, А.Я. Конанчук, Б.С. Пинскер, Н.В. Римар, Г.Я. Киперман, А.А. Кая-ва, М.С. Кулажанова, Т.С. Мергелов, Л.П. Павлова [140, 3, 59, 102, 113, 54, 51, 65, 77, 96]. Потреба у формуванні та застосуванні внутрішньозаводських цін на практиці виникла після 1965 р., коли підприємства стали планувати показник прибутку і формувати фонди економічного стимулювання. Розглянемо період формування системи внутрішніх цін після реформи 1965 року. Радикальна перебудова системи управління обумовлювала необхідність корінних змін в системі ціноутворення. Складовою частиною радикальної перебудови механізму господарювання, формування ефективної системи управління було послідовне вдосконалення планового внутрішньофірмового ціноутворення. Потрібно було надати внутрішнім цінам гнучкість, пов`язати їх рівень не тільки з витратами, але й і з споживчими властивостями товарів, ефективністю виробів, ступенем збалансування товару, що випускається у відповідності із суспільними потребами і попитом населення. Рішення таких задач не могло бути забезпечено в межах традиційних заходів без перегляду низки вихідних концептуальних положень, докорінної зміни теоретичних основ планового внутрішньофірмового ціноутворення. Існували думки, згідно яких планова ціна є державним нормативом витрат безпосередньої суспільної праці, а зміст категорії внутрішньої ціни визначає відносини планомірності. Були спроби звільнити планову ціну від дії на неї законів товарного виробництва, а саме, від закону вартості і закону попиту та пропозиції. Подібна позиція не тільки не відображала реального положення речей, але й ускладнювала розробку ефективного внутрішньогосподарського механізму, в тому числі й системи планових цін.
Внутрішня ціна як плановий норматив не протидіяла ціни як грошовому виразу вартості. В якості економічної форми вона завжди виконувала нормативну функцію. Ціна як плановий норматив - це по-перше, вартісний норматив і, по-друге, також грошовий вираз вартості. За таких умов вона відображає не тільки дію закону вартості, але й його використання, причому не тільки на рівні основної ланки, але й на рівні усього підприємства. Ціна, що розглядається лише як плановий норматив, відображає тільки одну сторону використання закону вартості - застосування ціни в плануванні і реалізації плану. Такий підхід був теоретичною базою для співставлення ціни як форми вартості, ціні як плановому нормативу.
Після 1979 р. на підприємствах в якості внутрішньої ціни, для розрахунку обсягів виробництва та продуктивності праці по підприємству в цілому і за виробничими підрозділами зокрема, почали використовувати метод нормативно-чистої продукції (НЧП). Використання показника НЧП, вільного від впливу зміни матеріальних витрат на виробництво, підвищило об'єктивність оцінки роботи трудового колективу, зменшило зацікавленість у зростанні матеріаломісткості продукції, яку викликало застосування показників валової і товарної продукції.
Використання показника НЧП, його вплив на результати діяльності підприємств обґрунтовувалось двома обставинами:
- методикою формування нормативів, яка, в основному, визначалась їхнім економічним змістом, але відображала також особливості практики планування, обліку, ціноутворення та інших вагомих факторів;
- умовами і порядком використання нового показника, формування планового і фактичного обсягів нормативно-чистої продукції, місцем НЧП у системі показників, взаємозв'язком з іншими показниками.
Методика формування нормативу чистої продукції загалом відповідала економічному змісту цього показника, як виразу сформованої вартості. Це проявилося у тому, що в момент формування нормативу в нього включалися ті ж елементи, на які розподілялась знову створена в процесі виробництва вартість - заробітна плата і прибуток. У зв'язку із цим можна відзначити відповідну спільність з практикою формування внутрішніх цін і вагомі відмінності від неї. На відміну від ціни, яка відображає суспільно необхідні витрати живої праці, норматив чистої продукції відображає суспільно необхідні витрати живої праці на виробництво продукції. У зв'язку з цим норматив чистої продукції має відрізнятися від ціни тільки на величину врахованих в ній матеріальних витрат. Так було б, якби нормативи визначались шляхом віднімання матеріальних витрат від оптових цін. Оскільки згідно практичних міркувань прийнято інший метод формування нормативів - сумування елементів знову створеної вартості, то вони кількісно відрізняються від ціни і за рахунок різних методів обліку в них витрат на оплату праці.
У той час, як нормативний прибуток і заробітна плата промислових працівників включаються у нормативи у тому ж розмірі, що і в ціни, заробітна плата промислово-виробничого персоналу визначалася за допомогою спеціальних розрахунків.
Іншою складовою нормативно-чистої продукції був нормативний прибуток. Порядок його визначення мав принципове значення. Ще раніше при формуванні цін на вироби прибуток включався в них пропорційно повній собівартості, відповідно пропорційно знаходились в ньому матеріальні витрати. В цілому по промисловості матеріальні витрати (без амортизації) складали більш як 75% всіх витрат на виробництво. Коли сума прибутку в ціні залежала від повної собіварто
- Київ+380960830922