Вы здесь

Державне регулювання розвитку виноградарства та виноробства в Україні

Автор: 
Тінтулов Юрій Валерійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U001749
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ВИНОГРАДАРСЬКО-ВИНОРОБНИМ ПІДКОМПЛЕКСОМ.
2.1. Державне регулювання агропромислового виробництва в розвинених країнах: висновки для України
Сільське господарство на рівні національного ринку, а тим більше світового ринку, через його природну специфіку не здатне на рівних брати участь у конкурентній боротьбі та потребує відповідного державного управління, протекціонізму та регулювання. Тому необхідним є комплекс державних заходів, що забезпечили б ефективне функціонування сільськогосподарських товаровиробників на рівні виробників інших галузей. Це потребує державної підтримки та законодавчого регулювання.
Відомо, що історично країни проходять шлях від домінування аграрного способу виробництва до розвитку промисловості. Поширеними є погляди, що економічний розвиток пов'язаний винятково з індустріалізацією та постіндустріалізацією. Ознакою сучасного рівня розвитку вважають, наприклад, наукомісткі, або так звані "високі технології". Проте такий підхід не є однозначним. Причина цього може бути в недооцінці ролі природного потенціалу сільського господарства в досягненні економічного розвитку.
У ринковій економічній науці загальноприйнятою є модель класифікації країн за рівнями економічного розвитку, що базується на теорії порівняльної релятивної переваги. Виділяють ряд класифікаційних груп країн (рис.2.1) за рівнем економічного розвитку, який оцінюється за показником реального душового доходу: дві маргінальні групи з найнижчим і найвищим рівнем доходу, а також три проміжні групи країни ? з доходом, вище низького, з середнім, та вище середнього[16].
Сектори економікиКраїни за рівнем доходуНизькимВище низькогоСереднімВище середньогоВисоким1. Сільське господарство в цілому+++-+2. Рибне та лісове господарство+++-+3. Видобуток корисних копалин ++--+4. Галузі, технологічно пов'язані з сільським господарством-++--5. Спеціалізовані промислові товари широкого вжитку--+--6. Базові товари виробничого призначення--++-7. Готова продукція машинобудування---++8. Високі технології---++
Рис. 2.1. Схема порівняльного ряду оцінки розвитку країн за секторами економіки

Весь спектр виробництва відображається трьома так званими первинними секторами (1-3) та п'ятьма обробними (4-8). Країни з низьким рівнем доходів мають спеціалізацію у розвитку секторів виробництва, що інтенсивно використовують тяжку некваліфіковану працю. До таких секторів традиційно відноситься сільське господарство. З розвитком продуктивних сил переважну роль в економіці починають відігравати обробні сектори, що вимагають використання кваліфікованої праці. Динамічний процес пов'язаний з рухом по сходинках економічного розвитку.
Процес економічного розвитку супроводжується перетворенням сільського господарства у менш важливу галузь економіки. Досвід високорозвинених країн підтверджує тісну відповідність між розвитком сільського господарства та промисловістю, а також економіки загалом. У цих країнах поряд із високотехнологічним промисловим виробництвом одночасно є і розвинене сільське господарство. В певні історичні періоди багато з них були поставлені перед необхідністю надати пріоритет розвитку аграрному сектору і провести реформи, направлені на забезпечення його узгодженого, поступального розвитку. За багатьма оцінками, якщо це робилося невчасно, то у наступні періоди виявлялось справою більш витратною. Згідно з наведеною класифікацією багато західноєвропейських країн (Австрія, Франція, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Німеччина, Великобританія), а також Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки та ін., що утворюють групу високорозвинених країн, мають високорозвинену аграрну економіку, що характеризується використанням висококваліфікованої робочої сили і має відповідно високу технічну та технологічну оснащеність. Сільське господарство цих країн - це наукомістська, високоефективна галузь економіки, що гарантує продовольчу безпеку, і, окрім цього, є важливим джерелом експортних доходів.
Наприклад, урядом США сільське господарство розглядається як важливий фактор національної стратегії економічного розвитку США. Серед політиків та економістів поширеною є думка, що сільське господарство слід максимально розширити з тим, щоб можна було продавати продовольство на світових ринках для зменшення дефіциту платіжного балансу США, який виникає у зв'язку з імпортом нафти та інших сировинних матеріалів. У зв'язку з цим державне регулювання набуло в цій країні особливого значення?.
Головною метою державного регулювання розвитку сільського господарства США є:
1. Підтримка доходів фермерів на рівні доходів підприємців, зайнятих у не сільськогосподарському секторі.
2. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва шляхом розвитку сільськогосподарської науки та освіти. Створення і вдосконалення виробничої інфраструктури тощо.
3. Підтримка конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Мета завдань державного регулювання розвитку сільського господарства визначає відповідні напрями державної політики:
* регулювання виробництва та збуту сільськогосподарської продукції;
* створення та розвиток сільськогосподарської виробничої інфраструктури;
* розвиток сільськогосподарської НДДКР та втілення їх результатів у практику;
* охорона земельних і водних ресурсів;
* продовольча допомога незаможним у країні;
* субсидування програм експорту сільськогосподарських товарів.
Законодавчим підґрунтям сучасної аграрної політики США був Закон "Про продовольчу безпеку", прийнятий у 1985 р.[14], який підтвердив курс на збереження широкого субсидування сільського господарства за рахунок бюджетних коштів і ввів нові положення й механізми виділення державних субсидій сільському господарству, застави сільгосппродукції під державні кре