РОЗДІЛ 2
Дидактичні засади процесу навчання іноземних мов у школах України (1917-1933 рр.)................................................................................................................100
2.1. Теоретичні засади дидактичного забезпечення процесу викладання іноземних мов......................................................................................................100
2.2. Особливості навчальних методик з іноземних мов...................................124
2.3. Навчально-методичне забезпечення процесу навчання іноземних мов у школах України.............................................................. ....................................156
2.3.1. Впровадження провідних ідей організації навчання іноземних мов у зміст діяльності сучасних загальноосвітніх шкіл.............................................178
Висновки до розділу 2.........................................................................................185
ВИСНОВКИ.........................................................................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................197
ДОДАТКИ............................................................................................................215
ВСТУП
Актуальність дослідження. У житті сучасної України проходять соціально-політичні зміни, які зумовлюють нові тенденції розвитку педагогічної науки. Це сприяє активізації творчого пошуку ефективних форм і методів організації навчального процесу, переосмисленню мети й змісту виховання. Сьогодні українськими теоретиками й практиками ведеться детальна розробка концепції, шляхів оновлення освітньої структури, основних елементів і технологій навчання. Проте, для створення більш ефективних методик потрібно добре дослідити історію педагогіки, звертаючи увагу на те, що вже перевірено досвідом роботи учителів початку ХХ століття.
З розвитком зв'язків України з іншими державами значно активізувався інтерес до вивчення іноземних мов, тому що володіння засобами іншомовного спілкування вимагається часом. В умовах інтенсифікації інформаційних потоків у сучасному світі висувається більше вимог до навчання та опанування іноземними мовами. Тому для їх задоволення й розробки нових, ефективніших засобів та методів іншомовної освіти важливо звернутись до минулого, вивчити та проаналізувати вже існуючий досвід. Дослідження особливостей цього процесу в історико-педагогічному розрізі допоможе ефективніше визначити навчальну мету та завдання на майбутнє.
Концептуальними положеннями державної національної програми "Освіта (Україна ХХІ століття)" передбачається включення до переліку предметів для опанування кілька іноземних мов. Інноваційними спробами є перехід до дванадцятирічного навчання з плановим обов'язковим вивченням, починаючи з другого класу середніх шкіл, однієї іноземної мови, а з п'ятого - іншої. Подібна постановка питання була і на початку ХХ століття в українських гімназіях та реальних училищах, проте з певною різницею.
Початок ХХ століття був багатий історичними подіями, які впливали на освіту. Зокрема, перша світова війна, революція, правління УНР, Центральної Ради, Директорії й більшовиків та інше. Усе це мало негативні наслідки для шкільництва в Україні.
Впродовж 1917-1920 рр. сформовано вітчизняну, національну освітню політику, яка передбачала світськість, доступність, безкоштовність, трудовий принцип. З 1920 р. основним напрямком шкільництва була професіоналізація й соціальний захист дитинства, при цьому загальноосвітні заклади стали ідеологінгзованими. Проте у цей час функціонували різні напрямки, течії, школи. У кінці 20-х-початку 30-х рр. оригінальна українська система шкільного навчання змінила свій характер (стала аналогічною російській).
Отже, період з 1917 р. і до 1933 р. - це складний час для вітчизняної школи - перехід від українізації до русифікації. Протягом 1931-1933 рр. національна школа поступово стає частиною радянської освіти.
Проте і при активізації таких переворотів загальноосвітні заклади продовжували виконувати свою роботу, тобто вчити дітей грамоті. Внаслідок цього, важливим є аналіз теоретичних й методичних засад навчання іноземних мов у школах України (1917-1933 рр.).
Стан наукової розробки проблеми. Теоретичні засади навчання іноземних мов у школах України на початку ХХ століття в історії педагогіки залишаються майже зовсім не висвітленими, хоча є цінні практичні розробки. Скажімо, проблемі розвитку зарубіжних методик присвятили свої праці Г.Ведель, К.Ганшина, О.Миролюбов, В.Раушенбах, І.Рахманов, Л.Щерба.
Вони писали про історію методів викладання іноземних мов. В.Раушенбах дослідив цю проблему з І і до ХХ століття, але залишив без уваги ХХ ст. Однак Г.Ведель продовжив висвітлення цього питання до середини ХХ століття. І.Рахманов вивчав методичні напрямки навчання нових західноєвропейських мов у ХІХ-ХХ ст. Проте жоден із них не пов'язав свої дослідження хоча б фрагментарно з освітою в Україні.
Зміст освіти у нашій державі на початку ХХ століття аналізували Г.Васькович, Є.Грицак, М.Гриценко, Т.Завгородня, І.Зайченко, М.Євтух, В.Кравець, О.Любар, В.Майборода, А.Марушкевич, І.Огієнко, С.Сірополко, М.Скрипник, В.Смаль, М.Стельмахович, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко.
Суттєвий внесок у розгляд окремих питань історії педагогіки зробили Л.Вовк, В.Галузинський, М.Данилова, П.Дроб'язко, Б.Єсипова, В.Кемінь, І.Курляк, В.Лозова, В.Майборода, О.Микитюк, Л.Нечепоренко, В.Редько, Г.Троцко.
Висвітленню питань підготовки вчительства в Україні присвячені дослідження Н.Дем'яненко, Н.Калениченко, Л.Попової, В.Сагарди, М.Ярмаченка. Постановкою проблеми методології викладання деяких навчальних предметів займалися В.Голубнов, С.Єгоров, А.Ткаченко.
Роботи О.Бабіної, М.Веселова, В.Волошиної, Ш.Ганеліна, Є.Дніпрова, С.Золотухіної, Л.Зоріної, М.Євтуха, М.Константинова, Д.Кочата, П.Лебедєва, Є.Мединського, І.Пухи, І.Прокопенка, З.Смірн