Розділ 2. Соціальна сутність загальнолюдських цінностей інформаційного суспільства.
2.1.Становлення нового у ціннісній сфері: системно-еволюційний підхід.
Людина існує в світі поряд з предметами і явищами навколишнього світу, але не тільки існує, а й осмислює, надає їм значимість, що дозволяє нам говорити про наявність у неї особливої форми свідомості - ціннісної. Починаючи з освоєння знарядь праці, а потім і вдосконалення їх, людина навчилася задовольняти власні елементарні потреби, почала виокремлювати головне і другорядне, необхідне і короткочасне в своєму житті. Поступово осмислювалася значимість предметів і явищ навколишнього світу для окремого індивіда, групи, суспільства, тобто визначалася їх цінність. Так поступово формувалася ціннісна свідомість людини.
Цінність являє собою особливий тип світоглядної орієнтації людини, уявлення, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища, що відбуваються в природі, суспільстві, житті індивіда, сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них. Людина порівнює свою поведінку з ідеалом, який для неї є прикладом для наслідування.
В історичній ретроспективі можна простежити трансформацію філософських уявлень щодо поняття "цінність". Ціннісна проблематика протягом багатьох століть розглядалася без розкриття категорії "цінність" та її суті.
Найвищою цінністю для філософів стародавнього світу виступала природа як споконвічний закон буття. Мораль же, з одного боку, виступала як породження суспільства чи навіть окремої людини, а тому ніякої загальнозначимої та єдиної моралі та політичного ідеалу як цінності не існує. З іншого боку, вже софісти піднімали питання про універсальну мораль і універсальний, загальнозначимий політичний ідеал, які криються за різноманітністю звичаїв і порядків, але встановлені Богом чи природою і мають загальнозначиму цінність. Таким чином, античні філософи, стверджуючи відносність моралі та ідеалу, створили підґрунтя для осмислення відносності цінностей.
Відома теза Протагора, яка була висунута ще в IV ст. до н. е. наголошує на тому, що "Людина є мірою всіх речей, існуючих, як вони існують, і не існуючих, як вони не існують"[257,72]. І виступає вона в якості мірила лише тому, що речі постають перед нею в тих якостях, які є найбільш значимі для неї в певній конкретній ситуації. Що підтверджує інша теза Протагора: "Про кожну річ є дві думки, протилежні одна одній". [67,318]
Обидві ці тези підкреслюють думку про те, що цінність предметів та явищ навколишнього світу відносна, що речі самі по собі не є ні хорошими, ні поганими, вони стають такими відносно окремого індивіда чи групи індивідів.
Цікавою є інша інтерпретація цих тез Протагора, де цінності та норми є загальнозначимі лише для суспільства, яке їх встановило, а не є цінністю для інших суспільств. Тобто існує певна система цінностей та норм, які є абсолютними для одного соціуму та відносними для інших. [67,320-321]
Розглядаючи етичну теорію Сократа, яка ґрунтувалася на проблемі блага як вищої цінності, ми бачимо, що такою він вважав доброчесність, яка в першу чергу пов'язана з моральною досконалістю, що досягається втіленням високих моральних цілей. Доброчесність для Сократа була еквівалентом "знання" людини про саму себе, а звідси гасло - "пізнай себе". Щоб бути "доброчесним", людина повинна володіти знаннями про те, що є "добро" і що є "зло". Саме людський розум є основою всіх явищ, які людина сприймає через буття, наголошуючи при цьому, що йдеться про розум окремої людини, а не розум взагалі. Людина оцінювала життя на основі виробленої системи цінностей, вихідним принципом якої було співвідношення ідеального та реального. Тому шлях до щастя вбачався в самопізнанні людини, пізнанні високих чеснот, притаманних кожній людині. Поняття "добро", "доброчесність" Сократ вживав в широкому розумінні як поняття "благо", тобто як "найвища цінність".
Будуючи власну філософську систему, Платон велику увагу приділяв аксіологічному аспекту пізнання навколишнього світу. Так, на його думку, реальність існує в якості ідей або в якості речей. Речі сприймаються органами чуття. Добро ж є ідея, яка існує незалежно від простору і часу, є вічною та незмінною. З цього випливає, що добро, а іншими словами, благо - є незмінним, незалежним від людини. Платонівське вчення про ідеї виступало основою розуміння його етико-політичної теорії.
На думку Платона світ ідей та світ речей не є рівноцінними, ідеї є ідеалами, а звідси і більш цінними. А оскільки в природі існує єдине ціннісне начало, яке Платон назвав, "благо", то його можна диференціювати на елементи, такі як благо, прекрасне, істинне. Саме через ієрархію елементів, з яких складається благо, він і намагався визначити вище благо.
Арістотель, не погоджуючись з Платоном, що сутність блага не може існувати поза їх виявом, сам дає детальну класифікацію даного феномена. Блага, за Арістотелем, бувають різними: одні з них відносяться до "цінимих", другі - до "хвалимих", треті - до "можливих" і т. д. До "цінимих", Арістотель відносив доброчесність, душу, розум; до "хвалимих" - ті доброчесності, дії яких викликають похвалу; до "благ-можливостей" віднесено владу, багатство, силу, красу, які, на думку філософа, не несуть в собі ціннісної сутності, оскільки одні люди користуються цими "благами" для добра, а інші - для зла. Арістотель, при цьому, свідомо оперує поняттям "цінність".[10]
Епоха, яка сформувалася в пізній античності, а потім змінила її, означала переоцінку всіх попередніх цінностей, і перш за все це виявилося в радикальній зміні релігійних вірувань. Християнство запровадило діаметрально протилежну щодо античності систему цінностей, яка ґрунтувалася на відкритості внутрішнього "Я" людини.
Культ фізичної сили, який був характерним для стародавнього світу з його ідеалами мужності, витривалості, войовничості поступилися ідеалам духовного очищення, аскетизму, переважання дух
- Київ+380960830922