РОЗДІЛ 2
РОСІЯ "СВОЯ" ТА "ЧУЖА". ПЕТЕРБУРГ ЯК ПРОЕКЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
2.1 Петербург у російській літературній традиції XVIII століття
Петербург займає особливе місце в російській культурі, у формуванні російського імперського міфу. Російські письменники протягом ХІХ та ХХ століття знову і знову зверталися до образу Петербургу. Місто стало символом оновленої Росії, символом європейськості, символом могутньої Імперії. Не можна сказати, що Петербург має якийсь сталий образ в російській літературі. Він у різних авторів видозмінюється, з'являється як у позитивному, так і в негативному контекстах, та разом з тим, можна прослідкувати певні загальні тенденції, коли йдеться про образ Петербургу як символу Російської імперії.
Петербурзький міф почав формуватися разом із заснуванням самого міста. ХVІІІ століття, епоха класицизму, розквіт придворної поезії - все це мало вплив на творення образу Петербургу як втілення імперської величі та могутності. Невід'ємний від образу міста є образ його засновника Петра. Відбувалася певна сакралізація образу царя. Петро І увійшов в літературний дискурс свого часу. У творенні його образу мало місце декілька чинників, які апелювали до візантійсько-слов'янської та європейської традицій.
Царювання Петра І припадає на розквіт бароково-панегіричної поезії, що само по собі передбачало возвеличення, сакралізацію можновладця. Це питання було докладно розглянуто у праці Володимира Живова та Бориса Успенського "Цар і Бог: Семіотичні аспекти сакралізації монарха в Росії" [58]. Автори зазначають, що існували так само певні політичні передумови для сакралізації образу імператора: "Політичні передумови сакралізації монарха складалися з двох "тенденцій". З одного боку, це перенесення на московського царя функцій візантійського василевса... З іншого боку, це засвоєння царем функцій церковного глави (починаючи з царювання Петра І)" [58,с.193].
Аналізуючи це явище, Юрій Кагарлицький пише: "З одного боку, сакралізація носія вищої влади описується як стійка характеристика російської культурно-політичної свідомості Нового часу; з певного моменту ставлення до монарха в Росії набуває яскраво вираженого релігійного характеру... З іншого боку, підкреслюється протилежність цього явища до традиційної імперської духовності: носії останньої сприймають риторику сакралізації як кощунство" [73,с.66]. Якщо говорити про культурні витоки цього явища, то треба згадати передусім риторичну традицію Київської Академії. Стефан Яворський і Феофан Прокопович поширювали традиції Київської риторичної школи в Росії, і започаткували літературну сакралізацію образу Петра І.
Епоха класицизму так само продовжила традицію творення імперського міфу Петербургу та Петра І. Розквіт жанру оди сприяв появі величних, помпезних віршів, що прославляли як імперію, так і можновладця. Особливе місце в російській літературі займає Царське Село як вершина імперського міфу Петербургу. Царське село, побудоване як царська резиденція, мало вражати уяву гостей, свідчити про багатство, могутність оновленої Росії. Звісно, цей міф втілювався передусім в архітектурній забудові, але не міг не знайти своє вираження в літературі. Царськосільський літературний міф є невід'ємною складовою петербурзького міфу російської літератури.
Якщо говорити про найцікавіші класицистичні тексти, то варто звертатися насамперед до од Михайла Ломоносова, який вдало втілював своїм життям концепцію гармонійної людини Відродження. В оді, "в якій її Величності подяка від автора приноситься за надану йому Високу милість в Царському селі серпня 27 дня 1750 року" поет, який був відомий не лише своєю літературною діяльністю, але як природничник, вихваляє її Величність Єлизавету саме як покровительку наук, яка створила Едем на російських теренах. За Ломоносовим, всі науки мусять служити на благо розвитку Російської держави. Наприклад, у зверненні до Хімії читаємо:
В земное недро ты, Химия,
Проникни взора остротой,
И что содержит в нем Россия,
Драги сокровища открой;
Отечества умножить славу
И вящее укрепить державу
Спеши за хитрым естеством.
[98]
У цій оді поет зображує Єлизавету як продовжувачку справи Петра, покровительку наук та просвітництва в Росії. Важливо, що Ломоносов вписує молоду Росію в ряд держав світового масштабу, в традицію розвитку цивілізації взагалі, починаючи від давніх цивілізацій Месопотамії та Єгипту:
Великия Семирамиды
Рассыпала окружность стен,
И вы, о горды пирамиды,
Чем Нильський брег отягощен,
Хотя бы чувства вы имели
И чудный труд лет малых зрели,
Вам не было бы тяжко то,
Что строены вы целы веки:
Вас созидали человеки,
Здесь созидает божество.
[98]
Божественність походження Царського Села, його особлива роль підкреслюється на кожному кроці. В оді написаній "На нову забудову в Царському селі" (1756) поет пише:
Хотя по царствам Рим поверженный ступал,
Однако семь веков и больше восставал;
Скорее кроткой ты, монархиня рукою
Россию без войны возводишь за собою
И щедролюбием возносишь нас своим;
Не разрушая царств в России строишь Рим.
Пример в том Сарский дом; кто видит, всяк чудится,
Сказав, что скоро Рим пред нами посрамится!
[98]
У цій оді бачимо декілька концептуальних моментів: по-перше, це пряма апеляція до образу Римської імперії; по-друге, створення образу ліберального монарха, ліберальної імперії, яка будується на "добровільних" засадах. Звичайно, це можна віднести до традицій придворної, панегіричної поезії, де обов'язковою умовою було возвеличення сюзерена. У той же час важливо, що автор вказував саме момент "мирного" творення імперії як один із засадничих. Не образ мілітарної величі, сили та могутності, а образ особливої скромності, покірності, щедрості стає найціннішим в очах автора.
Про певну традиційність та тенденційність Ломоносова як автора придворної лірики свідчить вірш "На Царське село" (серпня