Ви є тут

Українська літературознавча болгаристика ХІХ - середини ХХ ст.: становлення, методологічні засади.

Автор: 
Григораш Наталія Дем\'янівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U002542
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОЇ БОЛГАРИСТИКИ В УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРАХ
(40-і роки ХІХ ст. - початок ХХ ст.)
Починаючи з 40-х років ХІХ ст., помітну роль у розвитку української болгаристики почали відігравати університетські центри. Вчені, які працювали в університетах, поєднували наукову і викладацьку діяльність із налагодженням культурних зв'язків зі слов'янами, зокрема болгарами. Враховуючи цю обставину, доцільно, на наш погляд, згрупувати матеріал саме навколо цих осередків болгаристики.
2.1. Харківська славістична школа і порівняльне вивчення болгарської й української народної творчості та літератури
З-поміж університетських центрів особлива роль у розвитку болгаристичних студій належить Харківському університету, з яким пов'язана діяльність багатьох визначних діячів української культури. У галузі болгаристики харківські вчені продовжували традиції, започатковані І.Срезневським.
Болгарська проблематика завжди цікавила Олександра Потебню
(1835 - 1891). Цей український учений набагато випередив свій час у вирішенні актуальних питань славістики. 1860 р. він захистив магістерську дисертацію на тему "О некоторых символах в славянской поэзии". У відгуку на дисертацію П.Лавровський, зокрема, відзначав, що узагальнений погляд О.Потебні на символіку усіх слов'янських племен давав йому змогу наголосити на єдності у поглядах на духовну природу слов'ян і розкрити ті специфічні якості, які вони виробили в процесі свого історичного життя /80/62). Дисертація О.Потебні була написана під сильним впливом М.Костомарова, зокрема його праць "Об историческом значении русской народной поэзии" (1843) та "Славянская мифология" (1847). Народні перекази й вірування О.Потебня пояснював у дисертації за міфологічною теорією. А тому згодом, помітивши поступовий спад інтересу до неї, зауважував: "Занадто рано поховали у нас слов'янську міфологію /81/63)". О.Потебня знав, що одним із перших почав досліджувати символіку народних пісень М.Максимович ("Малороссийские песни", 1827). Але саме від М.Костомарова він сприйняв і проніс через усе життя живий інтерес до народної словесності й бажання визначити її формальне значення і символіку.
Наголосимо, що О.Потебня послідовно засуджував денаціоналізацію як аморальне явище й у своїх теоретичних студіях [82], і в лекційних курсах [83]. Учений утверджував ідею співпраці народів, їх рівноправності й діалогу культур. Та найближчі йому, зрозуміло, були культури слов'янські.
Стверджуючи, ніби "...новій пізнішій науковій теорії літературних позичок (запозичень. - Н.Г.), що вела до далеких міжнародніх порівнянь, Потебня не співчував /84/64)", один із його учнів і численних дослідників його наукової діяльності - М.Сумцов, на наш погляд, суперечив собі. Адже зібраний Я.Головацьким, П.Чубинським, М.Костомаровим та іншими вченими український фольклор "О.Потебня, - за твердженням того ж таки М.Сумцова, - ...раз у раз порівнював... з головними збірками поетичних творів інших народів - сербів, болгар, поляків, чехів /84/65)".
Важко погодитись також із думкою В.Брюховецького, котрий у післямові до книги І.Фізера "Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні" писав, ніби "...власне літературознавча теоретична концепція видатного вченого практично ніким не вивчалася /85/66)". Насправді вона цікавила дослідників і, зокрема, І.Франка, котрий добре знав праці О.Потебні, побудовані на матеріалі зіставлення, порівняння фольклору різних слов'янських народів [86]. В одному з листів до М.Драгоманова І.Франко зазначав, що саме "Потебня вказав вірну дорогу: треба брати одну думу за другою і аналізувати її а тільки при кінці зводити здобутки і доходити до якихось ширших виводів /87/67)". Іншими словами, О.Потебня радив майбутнім поколінням компаративістів йти від аналізу до синтезу. Саме завдяки методологічним принципам О.Потебні відкрив для себе шлях до літературознавчого синтезу і такий учений, вихованець Харківського університету, як О.Білецький [88].
Учені зосереджували увагу на запропонованих О.Потебнею: 1) принципі типологічного зіставлення, а не констатації простого механічного впливу однієї слов'янської народнопоетичної чи-то пісенної творчості на іншу; 2) проблемі символу як важливого джерела для дослідження духовного життя народу; 3) питанні взаємодії різних жанрів фольклору й впливі на них пісенної символіки; 4) аспекті вивчення слов'янського фольклору з огляду на єдність форми, змісту, слова, мелодії, ритму 68); 5) образах читача, глядача, слухача та їх благотворному впливі на творчий та історико-літературний процес тощо.
І хоча О.Потебня, як зазначали дослідники його діяльності, "не любив... так зв. "нових" методів, не знаходячи смислу у назвах: метод порівняльний, історичний, порівняльно-історичний, науковий і т.п. у їх звичному розумінні /90/69)", він, усе ж, наполягав на тому, що "будь-яке пізнання передбачає порівняння, будь-яка наука - історична, бо основою пізнання слугує генеза предмета або явища, з'ясування його причин і наслідків /90/70)".
З'ясовуючи походження, зокрема, пісенного фольклору слов'ян, О.Потебня здійснив глибокий лінгво-стилістичний аналіз різномовних зразків слов'янської пісенної творчості, дослідив їх розмір та ритмомелодику, вказав на спільні моменти у змісті пісень східних, південних і деяких західних слов'ян і відзначив певну подібність у звичаях цих народів. Так, учений детально описав відображений у болгарських піснях звичай перев'язувати рушниками, поясами, солом'яними перевеслами тощо фруктові дерева задля доброго врожаю /86/71). Болгари, як відомо, вірили, що високим золотим колоссям проросте зерно, посіяне у повний місяць /91/72). Загалом же аналіз народних уявлень про місяць давав підстави тогочасним дослідникам констатувати, що усна народна творчість сильно впливала на звичаєвість слов'ян. І цей вплив здійснювався двома шляхами: 1) з південного сходу, з Візантії та 2) із заходу, за посередництва польської астрологічної й календарної літератури /91/73).
Саме в староболгарській літературній пам'ятці Х