РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Представлені матеріали даної роботи були отримані при обстеженні та лікуванні 120 хворих на алергічний цілорічний риніт та обстеженні 20 здорових осіб (контрольна група). Після комплексного обстеження та встановлення діагнозу, хворим проводився курс специфічної імунотерапії ін`єкціями розчинів алергенів чи прийомом драже суміші побутових алергенів, з імунокорекцією та без неї.
Діагноз алергічного цілорічного риніту встановлювався на основі скарг, анамнестичних даних (алергологічний анамнез), результатів оториноларингологічного обстеження, ендоскопії порожнини носа, акустичної ринометрії, визначення транспортної функції миготливого епітелію, рН носового секрету, алергологічного (скарифікаційні, провокаційні проби, імунотермістометричний аналіз, мазки-відбитки з порожнини носа на еозинофілію) та імунологічного дослідження.
Контроль за ефективністю лікування проводився на підставі клінічних даних: зникнення скарг хворого чи зменшення їх проявів, покращення або нормалізація картини при передній риноскопії, даних отриманих при дослідженні транспортної активності миготливого епітелію та рН слизу з носової порожнини, даних акустичної ринометрії, даних шкірних скарифікаційних тестів та імунотермістометричного аналізу сироватки крові з відповідними побутовими алергенами.
Висновки про клініко-алергологічну ефективність лікування робились на основі аналізу вищезгаданих суб'єктивних та об'єктивних показників захворювання до лікування та одразу після лікування (курс специфічної імунотерапії закінчувався через 2,5 місяці після першого підшкірного введення чи перорального прийому алергену), а також через рік після лікування з метою визначення віддалених результатів СІТ.
Для виключення патології з боку навколоносових пазух (ННП) виконувалась ультразвукова діагностика (УЗД) або рентгенографія ННП.
2.1. Клінічні методи дослідження
Під час клінічного обстеження хворих на ЦАР з`ясовувались скарги (затруднене носове дихання, приступи чхання, свербіж у носі, виділення з носу), можлива причину захворювання, спадковий характер хвороби, її давність, сезонність. Визначались інші можливі варіанти перебігу алергічного стану, а також попереднє лікування алергічного риніту. Під час збору алергологічного анамнезу визначали у пацієнтів спадковий фактор хвороби (наявність алергологічної патології у найближчих родичів), відомості щодо наявності ексудативно-катарального діатезу, аденоїдних вегетацій, тонзилектомії, апендектомії, синдромів обструкції нижніх дихальних шляхів, перебування на штучному годуванні у дитинстві, можливий етіологічний чинник захворювання, фактор, що був пусковим у початку хвороби, визначалась супутня патологія ШКТ в стадії ремісії (хронічний холецистит, жовче-кам`яна хвороба, наявність у минулому хвороби Боткіна), наявність професійних шкідливостей.
Якщо визначалась супутня алергічна патологія (атопічний дерматит, бронхіальна астма і т.д.), а також при умові, що у хворого відмічалася підвищена чутливість до інших видів алергенів, таких як пилкові, харчові, медикаментозні, такі пацієнти не включалися в обстеження. Зверталася увага на ефективність елімінації алергену та фармакотерапії у пацієнтів усіх груп обстеження.
При об`єктивному дослідженні зверталась увага на колір слизової, ступінь її набряклості, виділення у порожнині носа та їх характер, проводилося ендоскопічне обстеження порожнини носа, акустична ринометрія, ультразвукове та, при необхідності, рентгенографічне обстеження навколоносових пазух, дослідження транспортної функції миготливого епітелію слизової оболонки носа та Рн носового секрету, а також алергологічні та імунологічні дослідження.
2.1.1 Ендоскопічне обстеження порожнини носа
Ендоскопічне дослідження порожнини носа виконувалось за допомогою апарату "Endolux" фіpми "Richards" (Germany). Огляд порожнини носа здійснювався у положенні хворого сидячи. Перед початком дослідження пацієнту проводили аплікаційну анестезію розчином місцевого анестетика з додаванням анемізуючих речовин. Дослідження починали 4-х мм 300 ендоскопом, який проводили по дну порожнини носа. За допомогою цього ендоскопа оцінювали стан слизової оболонки порожнини носа та характер секрету.
2.1.2 Акустична ринометрія
Акустична ринометрія була введена О.Хілбергом і співавторами в 1989 році для визначення геометрії порожнини носу. Останній базується на алгоритмі Джексона (1977) - варіабельності функції площа-відстань для повітряних шляхів у легенях. В цій роботі використовували акустичний ринометр SRE-2000, який складається з комп'ютера IBM-AT 286, променевого генератора, п'єза-мікрофону та трубки-хвильоводу діаметром 15 мм і довжиною 900 мм. До складу приладу також входили 20 адапторів з різними діаметрами (від 4 до 15 мм) для ніздрів різних розмірів. Під візуальним контролем здійснювалось щільне сполучення носового адаптора з ніздрею пацієнта без деформації останньої. Геометрія оцінювалася при аналізі віддзеркалення акустичного сигналу, який спрямовувався у порожнину носа. Дія цього апарату така: штучний акустичний сигнал ( 150-10000 Hz) направляється в порожнину носу, потім він відбивається від його стінок на всьому протязі. Отриманий сигнал аналізується комп`ютерною програмою і подається у вигляді графіка. Дана методика дозволяє оцінити ступінь порушення носового дихання, а саме: визначити відстань від перегородки носу до латеральної стінки носу на всьому протязі носової порожнини, починаючи з присінку носу до задньої стінки носоглотки, а також визначити загальний об`єм порожнини носу (Хылберг, 1989). На рис. 1 представлене графічне зображення результатів акустичної ринометрії.
2.1.3 Ультразвукове обстеження біляносових пазух
Для ультразвукового дослідження нами використовувався портативний ехолокатор "Сінускан" (Фінляндія). Малогабаритний генератор м'яким шнуром з'єднаний з випромінювачем-приймачем, в який вмонтовано реєструючий прилад у вигляді світлодіоді