Розділ 2 Методологічні основи статистичного дослідження стану, ефективності
функціонування і тенденцій розвитку малого підприємництва на макроекономічному
та регіональному рівнях
2.1. Основні напрямки удосконалення сучасної системи статистичної оцінки рівня
і тенденцій розвитку малого підприємництва в Україні
Проведене в попередньому розділі дослідження дозволяє зробити висновок про те,
що теоретичні аспекти вивчення феномена підприємництва, у тому числі і малого,
уже більш п'ятнадцяти років привертають увагу багатьох українських учених.
Завдяки цьому вдалося досягти значних успіхів у визначенні сутності
підприємництва, його значення для ефективного розвитку національної економіки,
а також способів і напрямків стимулювання його розвитку.
Зазначено також, що органи державної статистики вже більше десяти років
здійснюють вивчення функціонування і тенденцій розвитку малого підприємництва
України та досягли значних успіхів у цьому напрямку.
Так, починаючи з 2003 року, органи державної статистики надають інформацію щодо
ходу та результатів діяльності не лише малих підприємств та фермерських
господарств, а й приватних підприємців. З 2001 року щоквартально здійснюються
розрахунки показників діяльності малих підприємств з використанням методів
експертної оцінки без проведення додаткових статистичних спостережень. Постійно
вдосконалюється система статистичних показників, на базі якої проводиться
статистичний аналіз стану й ефективності функціонування суб'єктів малого
підприємництва. Відповідним чином трансформуються форми статистичної
звітності.
Але, все ж таки, на нашу думку, українська державна статистика в сфері
дослідження стану і перспектив розвитку малого підприємництва все ще має певні
недосконалості. Однією з найбільш істотних з них є неточне визначення одиниці
спостереження – суб'єкта малого підприємництва, який надає інформацію в органи
державної статистики. Наслідком цього стає наявність надлишкової та відсутність
деякої необхідної інформації щодо функціонування та тенденцій розвитку малих
форм господарювання в офіційних статистичних публікаціях.
На думку автора, подібна ситуація багато в чому пояснюється існуванням
недостатньо обґрунтованого з теоретичної точки зору визначення суб'єкта малого
підприємництва в українському законодавстві.
Як було відзначено раніше, суб'єктами малого підприємництва в нашій країні
являються малі підприємства, фермерські господарства та приватні підприємці. І
якщо останні дві організаційно-правові форми засновані на приватній власності,
то перша може бути представлена будь-якою формою власності [55].
Ми вважаємо, що таке визначення суб'єкта малого підприємництва містить у собі
протиріччя щодо самої сутності підприємництва. Це викликає необхідність більш
детального розгляду форм власності й організаційно-правових форм
господарювання, що існують у даний час в Україні, з метою визначення, якими з
них можуть бути представлені суб'єкти малого підприємництва.
Як було відзначено в першому розділі дисертаційного дослідження, в основі
підприємництва, у тому числі і малого, лежить приватна власність на засоби
виробництва та результати праці. На думку З. Варналія, приватну власність слід
розглядати в двох аспектах: приватна власність, що заснована на індивідуальній
трудовій діяльності без залучення найманої праці, та приватна власність з
використанням найманої праці, яка, у свою чергу, може бути представлена двома
формами її реалізації – індивідуальною та колективною.
Але, з точки зору автора, таку класифікацію не можна вважати вичерпною, тому
що, існують колективні підприємства, засновані на власності та праці трудового
колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, що не
використовують працю найманих робітників. Таким чином, приватна власність може
бути представлена двома різновидами:
- індивідуальна власність (один чи декілька власників);
- колективна власність (колектив власників).
Причому кожна з них у свою чергу може бути реалізована як з використанням, так
і без використання найманої праці (рис.2.1).
Рис. 2.1. Види приватної власності.
Відповідно до класифікатора № 288 від 22.11.94 «Класифікація форм власності» в
Україні існують наступні форми власності, рівноправні між собою [93]:
* приватна власність, суб'єктами якої є громадяни України, іноземні громадяни й
особи без громадянства;
* колективна власність;
* державна власність:
* загальнодержавна власність;
* комунальна власність;
* власність інших держав;
* власність міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав.
Якщо співвіднести дві останні класифікації, то можна легко помітити, що
індивідуальна власність відповідно до класифікації автора може бути
співвіднесена із сукупністю приватної власності і частини власності міжнародних
організацій і юридичних осіб інших держав (якщо власник один або декілька)
згідно класифікації форм власності (КФВ), а колективну власність відповідно до
класифікації автора можна співвіднести із колективною власністю та частиною
власності міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав (якщо має місце
колектив власників) згідно КФВ.
Таким чином, підприємницька діяльність в Україні може бути заснована на
наступних формах власності, згідно КФВ:
* приватній;
* колективній;
* власності міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав.
Таким чином, ми вважаємо, що підприємницька діяльність не може бути заснована
на державній власності України та інших держав, тому що це суперечить суті
підприємництва, а саме свободі в прийнятті господарських рішень, особистій
відповідальності за результати підприємницької діяльності, прагненню підприємця
до максимізації