Розділ 2
Системний підхід до розробки нормативів, стандартів і управління якістю
житлового середовища
2.1. Особливості системного підходу у дослідженні архітектурних об‘єктів
Під поняттям “системний підхід” часто розуміють не набір принципів або
алгоритмів, а спосіб мислення стосовно організації і керування. В іншому
розумінні системний аналіз – це методологія рішення складних задач і проблем,
заснована на положеннях теорії систем.
Сутність системного підходу формулювалася багатьма авторами. У розгорнутому
вигляді вона сформульована Афанасьєвим В.Н., Колмановським В.Б. і Носовим В.Р.,
що визначили ряд взаємозалежних аспектів, що у сукупності і єдності складають
системний підхід [Афанасьев В.Н., Колмановский В.Б., Носов В.Р. Математическая
теория конструирования систем управления. - М.: Высшая школа.- 1989. - 447с.]:
системно-елементний, що відповідає на питання, з чого (яких компонентів)
утворена система;
системно-структурний, що розкриває внутрішню організацію системи, спосіб
взаємодії утворюючих її компонентів;
системно-функціональний, що показує, які функції виконує система й утворюючі її
компоненти;
системно-комунікаційний, що розкриває взаємозв'язок даної системи з іншими як
по горизонталі, так і по вертикалі;
системно-інтегративний, що показує механізми, фактори збереження, удосконалення
і розвитку системи;
системно-історичний, що відповідає на питання, як, яким чином виникла система,
які етапи у своєму розвитку пройшла, які її історичні перспективи.
Термін "системний аналіз" уперше з'явився в 1948 р. у роботах корпорації RAND у
зв'язку з задачами зовнішнього керування, а у вітчизняній літературі широке
поширення одержав після перекладу книги С. Оптнера [91]. Подальший розвиток
системний аналіз одержав у працях закордонних і вітчизняних учених:
Кліланда Д., Кінга В. [47], Лаврика Г.І. [61], Перегудова Ф.І., Тарасенко Ф.П.
[94], Валуєва С.А. [8], Губанова В.А., Захарова В.В., Коваленко А.Н. [19],
Кафарова В.В., Дорохова І.Н., Маркова Є.П. [38].
За Луценко Є.В. [72], системний аналіз:
застосовується для вирішення таких проблем, які не можуть бути поставлені і
вирішені за допомогою окремих методів математики, тобто проблем з
невизначеністю ситуації прийняття рішення, коли використовують не тільки
формальні методи, але і методи якісного аналізу ("формалізований здоровий
глузд"), інтуїцію і досвід дослідників, що приймають рішення;.
поєднує різні методи за допомогою єдиної методики; спирається на науковий
світогляд;
поєднує знання, судження й інтуїцію фахівців різних областей знань і зобов'язує
їх до певної дисципліни мислення;
приділяє основну увагу цілям і цілеутворенню.
Одна з найбільш повних класифікацій методів системного аналізу [72], що
базується на формалізованому представленні систем, тобто на математичній
основі, включає наступні методи:
аналітичні (методи як класичної математики, так і математичного програмування);
статистичні (математична статистика, теорія імовірностей, теорія масового
обслуговування);
теоретико-множинні, логічні, лінгвістичні, семіотичні (розглянуті як розділи
дискретної математики);
графічні (теорія графів і ін.).
Класу недостатньо організованих систем відповідають в даній класифікації
статистичні методи. Для класу систем, що самоорганізуються, найбільш придатними
є моделі дискретної математики і графічні моделі, а також їх комбінації.
Прикладні класифікації орієнтовані на економіко-математичні методи і моделі й в
основному визначаються функціональним набором задач, для розв'язку яких
призначена система.
Спроби осмислення як системи оточуючого світу взагалі і людського суспільства
зокрема належать М.А. Амперу (“Досвід про філософію наук, чи аналітичний виклад
класифікації всіх людських знань” (ч.1 - 1834р., ч.2 - 1843)) і Б.
Трентовському(“Відношення філософії до кібернетики як мистецтва керування
народом”, 1843).
Наступним кроком у становленні системного підходу до вивчення оточуючого світу
можна вважати книги А.А. Богданова. У 1911-1925 рр. вийшли три томи книги [7].
Богданов усі явища розглядає як безупинні процеси організації і дезорганізації,
всі предмети і процеси – як об‘єкти, що мають певний ступінь організованості.
Богданову належить відкриття, що рівень організації тим вище, чим сильніше
властивості цілого відрізняються від простої суми властивостей його частин.
Практично в усіх роботах, пов‘язаних з основами системного аналізу, згадуються
твори Н. Вінера [13]. Вінерові належать усвідомлення інформації як загальної
властивості матерії і можливості її кількісного опису, підкреслення принципу
оптимальності в керуванні і синтезі систем.
Основи загальної теорії систем - теорії, застосовної до будь-яких, були
закладені австрійським біологом Л. Берталанфі. Берталанфі розглядає систему як
елемент систем вищого порядку – відкриту систему, що обмінюється з оточенням
речовиною, енергією і інформацією. [5]
Поняття “система”, що походить з грецької, має у грецькій мові кілька значень:
поєднання, організм, пристрій, організація, спілка, лад, керівний орган. Це
поняття використовувалося вже в античній науці, а згодом стало одним з
найчастіше вживаних понять філософії, зокрема діалектики. Так, у Гегеля є
непрямі визначення понять системи і її елементів та структури:
Ціле є щось більше, ніж сума частин.
Ціле визначає природу частин.
Частини не можуть бути пізнані при розгляді їхній поза цілим.
Частини знаходяться в постійному взаємозв'язку і взаємозалежності.
У відповідності до задач, які вирішувались за допомогою системного підходу,
розрізняють кілька періодів його використання [Дорренбахер К.Дж. Развитие
системного подхода http://epizodsspace.narod.ru/bib/spaceage/19.htm]
- Київ+380960830922