РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОВІДНИХ ЖАНРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ ДЛЯ БАЯНА
ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ ТА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
У 70-80-ті роки вітчизняне баянне мистецтво позначено надзвичайною активністю.
Перш за все, це зумовлено винаходом, розповсюдженням та закріпленням на
концертній естраді вдосконаленого варіанту інструмента – багатотембрової
готово-виборної конструкції, а також активізацією баянного руху в усіх
напрямках: концертна діяльність уже відомих виконавців та поява баяністів
нового покоління, підвищення рівня методичного забезпечення у вищих навчальних
закладах і музучилищах, активізація науково-дослідної та науково-теоретичної
роботи, динамізація конкурсного руху, розширення сфери застосування баяна в
музичній практиці, зростання інтересу до баянного мистецтва як у широких колах
суспільства, так і серед музичної еліти. Усі ці чинники вплинули на подальший
розвиток оригінального репертуару.
У цей період спостерігається активізація творчості композиторів, які вже
працювали в галузі баянної музики, та композиторів нової хвилі, чиї твори
поповнили концертний та педагогічний репертуар баяністів. Це
композитори-баяністи: В.Власов, В.Підгорний, Г.Шендерьов, В.Зубицький,
А.Білошицький, А.Гайденко, В.Балик. Пізніше вельми важливим стало звернення до
баянної музики композиторів-небаяністів: Ю.Шамо, В.Підвали, Г.Ляшенка,
Ю.Іщенка, О.Пушкаренка.
Найголовнішою тенденцією в розвитку оригінальної музики для баяна, починаючи з
другої половини 70-х років, спостерігається стилістична зміна всієї баянної
музики академічного жанру, викликана впливом кращих зразків симфонічної та
камерно-інструментальної музики. Це виявляється в переосмисленні композиторами
підходу щодо основних засобів виразності в музиці, впровадженням та
застосуванням нових засобів та композиторських технік, які відповідають
критеріям сучасного камерно-інструментального музичного мистецтва. Зазнала змін
і жанрова сфера, особливо в галузі великих циклічних творів, наявність яких є
головною ознакою на шляху до академізації будь-якої інструментальної культури.
Завданням цього розділу є простеження тенденцій розвитку провідних жанрів у
вітчизняній музиці для баяна на визначеному етапі її еволюції. Такими жанрами
ми визначаємо жанри великих форм, які відіграли значну роль у становленні
вітчизняної оригінальної літератури для баяна академічного напрямку, тобто:
концерт, соната, сюїта, партита. Розвиток кожного з цих жанрів буде розглянуто
далі окремими підрозділами.
Ще однією жанровою тенденцією в розвитку української музики для баяна слід
вважати створення оригінальних творів для камерно-інструментальних ансамблів з
баяном. Саме на межі 70-80-х років з’являються перші опуси вітчизняних
композиторів у цьому напрямку. Крім уже згаданої Сонати-експромта
“Буковинської” В.Власова, у цей період створює низку творів для різних складів
Ю.Шамо. Це Соната для акордеона (баяна) і фортепіано, “Ностальгія” для баяна і
віолончелі, “Діалоги” для скрипки і баяна. У 90-ті роки цей жанровий напрямок
поповнили нові твори сучасних українських композиторів – В.Зубицького,
О.Щетинського, К.Цепколенко, Л.Самодаєвої, Ю.Гомельської, А.Карнака,
І.Гайденка. Ці твори згадувалися в першому розділі дослідження. Більшість з них
написана у великих жанрах та формах.
2.1. Жанр концерту
З метою більш зрозумілого простеження змін, які відбулися в жанрі баянного
концерту за останні десятиріччя, уявляється доцільним аналізувати його стан у
порівнянні з розвитком цього жанру в попередній період (друга половина 50-х –
перша половина 70-х років).
Як відомо, попередній період розвитку вітчизняної літератури для баяна в
цілому віддзеркалював “романтизм” як головну рису стилю всієї баянної музики. З
цим також пов’язано становлення й розвиток основного великого жанру в баянній
музиці того часу – інструментального концерту. За двадцятирічний період
українськими композиторами створено тринадцять концертів для баяна з оркестром.
Найважливішими з цих творів є концерти В.Дикусарова, К.Мяскова, Я.Лапінського,
М.Сільванського, В.Власова, А.Гайденка.
Практично всі баянні концерти визначеної доби відповідають типовим рисам, які
характерні для всього радянського мистецтва вказаного періоду та жанру
інструментального концерту зокрема. Вплив на українських композиторів, які
писали концерти для баяна, з боку відомих радянських композиторів, як
українських, так і представників інших національних шкіл, саме в галузі
інструментального концерту був очевидним. Це стосується, перш за все,
композиторів з традиційними поглядами на музичне мистецтво.
Яскравими прикладами використання певних стереотипів у творчому підході стали
скрипкові та фортепіанні концерти А.Хачатуряна, Д.Кабалевського, Т.Хреннікова,
М.Мясковського, Б.Дваріонаса, А.Мачаваріані та ін. Це стосується як загальної
композиції твору (ясність формоутворення, демократизм музичної мови, пісенність
інтонацій тощо), так і образно-емоційного змісту даної музики (світла лірика,
переможна героїка, яскравий гумор тощо). Усі ці чинники яскраво проявилися і в
музиці баянних концертів.
Незважаючи на те, що за тривалістю ці концерти були різні – від 12 –15 хвилин і
до 25 – 30 хвилин, усі вони відповідали масштабності та містили розгорнуту
драматургію. За кількістю частин вони поділяються на дві групи:
тричастинні – Концерт №1 К.Мяскова, Концерт №1 В.Дикусарова, Концерт М.Різоля,
Концерт №1 В.Власова, Концерт М.Сільванського, Концерт А.Гайденка;
одночастинні – Концерт №2 К.Мяскова, Концерт №2 В.Дикусарова, Концерт №2
В.Власова, Концерти №1 та №2 Я.Лапінського.
З цього приводу цікавим є сп
- Київ+380960830922