Розділ 2
ОКРЕМІ ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНІ ВІДНОСИНИ В МІСЦЕВИХ ЗАГАЛЬНИХ СУДАХ та їх
АДМІНІСТРАТИВНО-правове регулювання
2.1. Державно-службові відносини в місцевих загальних судах
Переходячи до розгляду конкретних видів правовідносин, що виникають у
внутрішньоорганізаційній діяльності суду, зауважимо на складності цього питання
з науково-методологічної точки зору, оскільки єдиних поглядів на їх сутність,
змістове навантаження та навіть назву немає. Такий стан речей, на думку
дисертанта, можна пояснити тим, що зазначені питання перебувають на стику
різних галузей законодавства, а звідси і різних галузей правової науки, що не
дозволило у межах однієї з них розглянути останні у повному обсязі, у всіх
можливих формах прояву.
Отже, першу групу адміністративних відносин, які об’єктивно мають місце у сфері
діяльності органів судової влади, складають так звані державно-службові
відносини.
Загальновідомо, що перш ніж перейти до дослідження будь-якого питання,
необхідно визначитись у термінах. Вживання терміна “державно-службові
відносини” покладає на нас обов’язок визначитися з поняттям державної служби,
бо саме у межах її проходження і виникає зазначений вид відносин.
Слово “служба” має багато значень. Під службою розуміють і вид діяльності
людей, і окремі структурні підрозділи державних органів, окреме відомство тощо
[91, с.5]. У межах даної роботи службу необхідно розуміти як один з видів
суспільно корисної діяльності, яка оплачується державою і полягає у здійсненні
управління, його забезпеченні тощо. Об’єктивізація зазначеного виду діяльності
викликає необхідність визначення терміна “службовець”, під яким ми розуміємо
фізичну особу, покликану на платній основі реалізовувати функції управління,
забезпечувати реалізацію останніх тощо.
В юридичні літературі виділяються особливості праці службовців, які полягають у
тому, що вони:
володіють особливим предметом праці – інформацією, яка в той же час є засобом
їх впливу на об’єкти управління;
працюють на платній основі;
працюють в “чужих інтересах”, тобто виконують волю тих, кому вони підлеглі, хто
оплачує їх працю;
займають посади у державних, громадських, приватних або інших організаціях,
працюючи на професійній основі [92, с.10].
Отже, визначальними поняттями, які дозволяють зрозуміти сутність державної
служби, є терміни “посада” та “державний службовець”. Зауважимо, що навколо
встановлення сутності зазначених понять точиться чимало дискусій, аналіз яких
не є предметом даного дослідження. Тому ми дозволимо собі навести їх
визначення, використавши доробки сучасних вчених-правознавців, а також
положення нормативних актів.
Під посадою розуміється визначена структурою і штатним розписом первинна
структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено
встановлене нормативними актами коло службових повноважень [93]. Зауважимо, що
зазначене визначення повною мірою стосується і місцевого загального суду як
органу судової влади, де посада, наприклад, судді є первинним елементом у
системі посад службовців органів зазначеної гілки влади.
В свою чергу, державним службовцем визнається особа, яка в порядку,
встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації – органі
державної влади, на підприємстві, в установі, організації (якщо вони засновані
на державній власності) [18, с.90].
Таким чином, виходячи з викладеного, можна зробити проміжний висновок, що
особи, які займають посади суддів (працівників апарату судів), є державними
службовцями, які перебувають на державній службі у органах судової влади.
Державну службу традиційно розглядають у трьох аспектах – соціальному,
політичному і правовому. Характеризуючи коротко кожен із аспектів державної
служби, слід підкреслити, що перший полягає у здійсненні завдань та функцій
держави в житті суспільства; другий пов’язаний з формуванням державної влади,
її здійсненням відповідними органами (законодавчими, виконавчими, судовими), їх
вищим керівництвом, а також Президентом України від імені народу; третій
обумовлений державно-правовою природою державної служби, спрямуванням на
практичне виконання функцій і завдань конкретних органів апаратом цих органів
(державними службовцями) відповідно до статусу конкретного працівника, порядку
проходження служби та ін., що завжди вимагає правового регулювання і
реалізується за допомогою правових норм.
В юридичній науці головна увага приділяється правовій характеристиці державної
служби, її адміністративно-правовій формі, що цілком зрозуміло. Протягом
значного періоду вітчизняної історії державна служба аналізувалася з позицій її
правової форми, найчастіше адміністративно-правової. Певною мірою ці традиції
продовжуються. Не викликає сумнівів, що характеристика державної служби лише з
позиції властивих їй організаційно-правових форм не може дати повного уявлення
про цю складну соціальну систему, має дещо однобічний характер, але для
практики державного будівництва, виконання функцій держави у справі
забезпечення прав і свобод людини і громадянина, інтересів підприємств, установ
і організацій така характеристика має першочергове значення. Як соціальний
інститут державна служба становить історично сформовану, стійку форму
організації спільної діяльності осіб, що перебувають на службі держави. У
державі, виходячи з її функціональних особливостей, діють найрізноманітніші
соціальні інститути – політичні, економічні, інститути духовної сфери
життєдіяльності суспільства та ін. У межах названої класифікації державна
служба належить до політичних інститутів, таких як держава, політичні партії,
армія, суд, прокурату
- Київ+380960830922