РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ТІЛЕСНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ
В УМОВАХ КУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЇ
2.1. Процес самоідентифікації та особливості культури інформаційного
суспільства
У цьому розділі ми спробуємо спроектувати і проаналізувати ситуацію, в якій
людина має знайти свою ідентичність, коли культура і суспільство ще тільки
набувають нечітких обрисів нового етапу свого існування. Звичайно, нас буде
особливо цікавить тілесна самоідентифікація, особливості й перспективи її
реалізації людиною в нових умовах. Але, перш ніж перейти до цього, необхідним
здається окреслити основні риси культури трансформаційного суспільства, як
головного фактора, який впливає на процес самоідентифікації. Спочатку
сформулюємо методологічні засади, на які ми спираємось в аналізі трансформації
культури і суспільства, а потім перейдемо до аналізу впливу культури і системи
цінностей перехідного суспільства на процес тілесної самоідентифікації.
В ХХ ст. кардинально змінилися суспільство і положення людини у ньому,
змінилися самі уявлення про людину і суспільство. Комплекс усталених
ціннісно-цільових уявлень як одна із складових частин людської свідомості,
виконуюча функцію забезпечення її стабільності, перестає знаходитись у
рівновазі і відповідності з корпусом операціонального, пошукового, динамічного
мислення, і виникає розлад. Таке становище кризи виникає в європейській (і в
більш широкому розумінні – західній) культурі як рецидив хронічної хвороби на
протязі усього ХХ сторіччя. Злам віджилих моральних стереотипів, переоцінка
цінностей, заміна богоборства на богошукання не завжди встигають за стрибками
різноманітних проявів науково-дослідної діяльності. Розум, який вийшов з-під
контролю почуттів, стає руйнівним знаряддям почуттів, які вийшли з-під контролю
розуму. Культурно-історичні неврози як наслідок подавлених процесів
колективного несвідомого мають своїми максимами криваві революції та війни і
провокують, знаходячись у взаємообразному впливі, розвиток утилітаристських
тенденцій у науково-технічній творчості, політиці, економіці, мистецтві. І як
загальний наслідок – екологічна криза природного середовища проживання і
внутрішнього світу людей.
На тлі цих і багатьох інших факторів найактуальнішим стає вивчення у
філософсько-антропологічному аспекті людини і культури в умовах трансформації.
Одна з основних проблем полягає в тому, як можливе “нормальне” існування
плюрального несистемного соціокультурного світу, як людині будувати свої
відносини з суспільством, з його інститутами.
Науково-технічна революція змінила обличчя культури людського суспільства.
Відчужений світ технічних об’єктів та дій сприймається багатьма як погроза її
буттю. Тут відобразилася боязнь втрати гуманістичних ідеалів і моральних
нормативів в сучасному суспільстві, страх перед придушенням людської
індивідуальності майбутньою машинною цивілізацією, побоювання, що людина
наприкінці перетвориться лише на додаток машини. Саме з цим різноманіттям
проблем стикається людство на етапі переходу до постіндустріального
інформаційного суспільства.
Для вивчення динаміки суспільства необхідним є методологічний аналіз людини в
системі суспільних відносин. Досить перспективним підходом нам здається
постструктуралістський, в рамках якого знаходить відображення особливий рівень
соціокультурної реальності. Постструктуралістський підхід робить акцент на
вивченні позаструктурних відносин (вивороту структури), а через них – структури
та системи. Людина та суспільство у постструктуралістському підході стали
об’єктами дослідження у працях Ж.Дерріда, М.Фуко, Р.Барта. Результати цих
досліджень значно відрізняються від підходів класичної філософії. Вказані
автори звертають увагу не стільки на світогляд, скільки на світовідчуття, тобто
ту сферу, де на перший план виходить не раціонально оформлена філософська
рефлексія, а глибоко емоційна, внутрішнє відчута реакція сучасної людини на
навколишній світ.
Істотний інтерес для нас має також інтерсуб’єктивна версія положення людини, що
розроблюється вітчизняними та зарубіжними авторами, яка присвячена типу
відносин у постіндустріальному суспільстві. Серед них відзначимо З.Баумана,
П.Бурд’є, П.Козловскі, А.Тоффлера, Р.Ф.Абдеєва, А.К.Зибайлова, Г.М.Таврізян,
М.Янкова, В.Табачковського. В цих дослідженнях показано, що модель суспільства
у постструктуралістському підході може застосовуватись для пояснення місця
людини в системі суспільних відносин постіндустріального суспільства, що
формується.
Виявляючи положення людини та її відносини в суспільстві з позицій
постструктуралізму, з'ясовується, як склалася модель осмислення будь-якого
культурного тексту і виступаючої за ним дійсності. Мабуть, вона сформувалася не
без впливу філософсько-естетичних уявлень Сходу. В сфері культури найчіткіше за
все виявляються ті принципи, на основі яких здійснюється відбір і засвоєння
придатних для сприймаючої національної культури інакших за національним
походженням ідей.
Розглядаючи світ лише скрізь призму його свідомості, тобто виключно в контексті
ідеологічного феномена культури і, навіть вузькіше, як феномена писемної
культури, постструктуралісти готові уподібнити самосвідомість особистості
деякій сумі текстів, яка, за їх розумінням, і складає світ культури. Оскільки
“нічого не існує поза текстом”, як стверджував Ж.Дерріда, то і будь-який
індивід у цьому випадку неминуче знаходиться “усередині тексту”, тобто в рамках
визначеної свідомості. Весь світ в кінцевому рахунку сприймається
постструктуралістами як нескінченний, безмежний текст. І розглядаючи з цих
позицій об’єкт
- Київ+380960830922