Ви є тут

Колективне несвідоме як глибинна детермінанта етнічного менталітету

Автор: 
Мединська Юлія Ярославівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U000629
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО У ПРОЦЕСІ ТРЕНІНГОВО-ТЕРАПЕВТИЧНОЇ
ГРУПОВОЇ РОБОТИ
2.1. Ампліфікація і активна уява як основні техніки доступу до колективного
несвідомого
Сучасний юнгіанський аналітик Х. Діманн [37], обґрунтовуючи методи аналітичної
психології, наголошує на обставині, котра має принципове значення для
психотерапевтів та дослідників. Названий автор пише про неможливість створення
фіксованої методології, єдиної та ефективної для всіх, незалежно від того, хто
саме нею користується. Вбачаючи ідеологічні та методологічні джерела глибинної
психології у сфері природничо-духовної парадигми алхімії, необхідно враховувати
суб’єктивність, індивідуальне спричинення позиції кожного, хто намагається
наблизитися до розуміння глибин психе. У зв’язку з цим психотерапевтичну
ситуацію можна охарактеризувати як унікальну, оскільки психіка її учасників
задіяна цілісно і, відповідно, вся особистість терапевта чи дослідника є
інструментом аналітичної техніки. Тому будь-які індивідуальні методики не є
технічними інструментами самі собою, а лише різними формами нашої роботи. Отже,
теоретико-методологічне обґрунтування та опис застосованих методик ТТР
складають лише певний каркас, орієнтир та не можуть висвітлити всі відтінки й
особливості проведеної роботи.
Відмінності у техніках, на наше переконання, можна розглядати як індивідуальний
стиль роботи, котрий насправді неможливо передати, скопіювати чи застосувати
без того, щоб способи встановлення контакту, інтерпретацій та розуміння
психічного матеріалу не відповідали внутрішній предиспозиції терапевта.
Обговорення мультифакторної детермінації індивідуального стилю роботи,
очевидність котрої не викликає сумнівів, виходить за межі актуального
дослідження, а тому це питання у нашому випадку фігуруватиме як констатація
факту. Водночас існують фундаментальні положення, що використовуються
психотерапевтами чи дослідниками не залежно від індивідуального стилю роботи.
Основоположні теоретичні позиції, дотримання котрих визначає приналежність
фахівця до аналітичної школи глибинної психології, описані нами у розділі 1.1.
Натомість дана частина роботи присвячена методологічним аспектам юнгіанства, а
саме методам ампліфікації та активної уяви.
Нагадаємо, що прийняті нами ключові теоретичні положення тотожні змісту базових
принципів архетипічної школи аналітичної психології. З цього погляду вся
психічна продукція є символічною, а тому, у певному сенсі, – архетипічною.
Іншими словами, кожному феномену, який ми спостерігаємо у вигляді
індивідуальних почуттів, асоціацій, ідей чи фантазій, або ж у формі стосунків,
ситуацій, значущих тем, котрі актуалізуються під час групових
психотерапевтичних занять, притаманний багаторівневий символізм. Юнгіанський
аналітик, представник архетипічної школи Дж. Хіллман [170], описуючи смислову
багатогранність психічних феноменів, зауважує, що ніщо психічне не є
однозначним, тому амбівалентність оцінок та двозначність змісту основоположні
для кожного фрагмента психічних даних. На нашу думку, адекватним у цьому
контексті буде й термін полівалентності психічних феноменів, що випливає з
особистісної екзистенції у стані постійного занурення у простір культурних,
символічних та історичних процесів, які взаємодіють з образами психічного. Тому
смислове наповнення символів відбувається одночасно за багатьма осями,
амбівалентність за кожною з них складається у загальну полівалентність
психічного матеріалу.
Отже, кожен психічний феномен за умов його багатоаспектного вивчення розкриває
цілий континуум смислів: від банально-буденних через особистісно значущі аж до
універсально-типових. Процес індивідуації на шляху зростання рівня
самосвідомості та розширення поля усвідомленого контакту з власною психе
передбачає набуття навичок полісемантичного погляду на власне психічне життя.
Таке освоєння різноманітних символічних перспектив самосприйняття через
компіляцію смислів та символів називається в аналітичній психології
ампліфікацією. Метою його застосування, за М.В. Адамс, є дебуквалізація (або
метафоризація) реальності [73]. Потреба та доцільність опанування методом для
пересічної людини зумовлена, на думку К.Г. Юнга, невмінням використовувати
психологічні інструменти, засоби та способи для духовної інтеграції того, що
відбувається всередині [213]. Х. Дікманн порівнює ампліфікацію з
грою-головоломкою, котра створює цілісну картину з окремих частинок та сприяє
розумінню символу [37].
Щоб висвітлити окремі теоретичні моменти використання методу ампліфікації,
звернемося до першоджерела, а саме до праці К.Г. Юнга “Про психологію
несвідомого” [213]. У цьому творі автор називає ампліфікацію синтетичним, або
конструктивним методом, трансцендентною функцією, оскільки розуміє його як
спосіб інтеграції в єдине ціле раціонального та ірраціонального, свідомого і
несвідомого, в результаті котрої відбувається трансценденція – вихід на якісно
новий рівень розуміння актуальної ситуації. Трансценденція – це заперечення
альтернативної формули “третього не дано”, оскільки її результат і є чимось
“третім” (рішенням, аспектом стосунку чи оцінки тощо).
У зв’язку з тим, що свідоме та несвідоме з погляду змістового наповнення
співвідносяться між собою як діаметрально протилежні, то завдання індивідуації
актуалізують перед людиною питання взаємного проникнення та цінності вказаних
протилежностей. Ампліфікація є шляхом до опрацювання цієї проблеми, тобто
розв’язання ситуації, коли людина опиняється перед необхідністю зрозуміти
цінність того, що було протил