РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ і МЕТОДИ дослідження
2.1. Характеристика обстежених хворих
Клінічні обстеження проводились в очному відділенні ЦМКЛ м. Києва (база кафедри
очних хвороб Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця),
міському глаукомному диспансері та Головному військовому клінічному госпіталі
м. Києва.
Обстежено 120 хворих (215 очей) на ПВКГ віком від 40 до 80 років. Із них було
57 чоловіків (47 %) та 63 жінки (53%).
Поділ хворих на ПВКГ за віком і статтю представлено у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Поділ хворих з первинною відкритокутовою глаукомою за віком і статтю
Вік,
Роки
Чоловіки
Жінки
Всього
Абс. число
Абс. число
Абс. число
40–50
18
15
22
18
40
33
51–60
23
19
20
17
43
36
61–70
13
11
22
18
71–80
15
13
Всього
57
47
63
53
120
100
Із даних таблиці видно, що 69% становили особи віком від 40 до 60 років, тобто
були у дієздатному віці.
Стадію ПВКГ визначали за класифікацією А.П. Нестерова та А.Я. Буніна (1977 р.).
У таблиці 2.2 відображено поділ хворих за стадіями хвороби і статтю.
Таблиця 2.2
Поділ хворих на первинну відкритокутову глаукому за статтю і стадіям
Стадії ПВКГ
Кількість хворих
Кількість
очей
Чоловіки
Жінки
І
14
16
60
28
II
19
19
72
33
III
19
21
64
30
IV
19
Всього
57
63
215
100
Таким чином, I стадія ПВКГ була у 30 хворих (60 очей, 28 %), II стадія – у 38
хворих (72 ока, 33 %), III і IV, відповідно, – у 40 хворих (64 ока, 30 %), 12
хворих (19 очей, 9 %) (рис 2.1).
Рис 2.1. Поділ хворих у групі спостереження за стадією глаукоми.
У всіх обстежуваних ВОТ був компенсований медикаментозним або хірургічним
шляхом.
Контрольну групу становили 130 (260 очей) практично здорових пацієнтів віком
від 20 до 80 років.
Термін спостереження понад 3 роки був у 63 хворих (53%), від 2 до 3 років – у
47 хворих (39%), близько 1 року – у 10 хворих (8%). Більш детальна
характеристика хворих на глаукому і контроль розподілених на групи залежно від
завдань клінічних та клініко-біологічних досліджень представлено у відповідних
розділах роботи.
2.2. Дослідження функціонального стану зорового аналізатора
У роботі використано методи дослідження, які дозволяють, на думку більшості
авторів [20, 48, 68], об’єктивно на сучасному рівні оцінити динаміку
глаукомного процесу.
Обстеження хворих на ПВКГ проводили в динаміці до початку лікування, після
закінчення курсу лікування, а далі – через кожні 3 місяці протягом усього
строку спостереження.
Виявлені клінічні прояви аналізували залежно від статі, віку, стадії,
тривалості захворювання та зіставляли їх з результатами електро-фізіологічних і
функціональних методів дослідження.
Комплекс дослідження водночас з традиційними офтальмологічними методами
(візометрія, біомікроскопія, гоніоскопія, офтальмоскопія, тонометрія,
тонографія, кінетична периметрія) включав: статичну периметрію,
візоконтрастометрію (ВКМ), електрофізіологічні методи дослідження зорового
аналізатора.
Для проведення досліджень використовували щілинну лампу та тридзеркальну лінзу
Гольдмана виробництва фірми Zeiss; проектор оптотипів фірми Topcon,
авторефрактометр і пневмотонометр фірми Nidek.
При гоніоскопії для оптимізації дослідження, як контактне середовище,
використовували препарат Корнерегель фірми Boush&Lomb, завдяки якому
поліпшувався контакт гоніолінзи з тканинами ока, візуалізація структур кута
передньої камери, здійснювали профілактику травм епітелію рогівки
(раціоналізаторська пропозиція № 1/2004).
2.2.1. Статична периметрія дозволяла визначити абсолютну світлову чутливість
різних відділів сітківки, що давало змогу судити не тільки про особливості
розподілу світлочутливості в кожному оці по площі сітківки, а й про рівень
ураження зорового нерва.
Для проведення статичної периметрії використовували аналізатор “Humphrey”, який
є повністю автоматизованим проекційним периметром на основі комп’ютера, і
допомагає виконати різні тести для поля зору, в тому числі порогові і
скринінгові виміри (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Статична периметрія на аналізаторі “Humphrey” за програмою 30/2.
В аналізаторі “Humphrey” користувались фоновим освітленням 31,5 апостильб, яке
визнано стандартним Міжнародним периметричним товариством. Використання фону,
близького до мезопичних умов зору, унеможливлювало необхідність попередньої
темнової і світлової адаптації зорової системи пацієнта.
При проведенні периметрії використовували стимул розміром 3 мм (0,43°),
еквівалентний об’єкту ІІІ за Гольдманом. Тривалість демонстрації стимулу в
межах 0,2–0,5 сек. Яскравість проекційного стимулу змінювалась від 0,1 до 1000
асб.
Фіксацію зору пацієнта контролювали періодичним поданням сигналу у зону сліпої
плями для обліку частоти помилкових відповідей (метод Хейля–Кракау).
Дослідження починали зі скринінгової програми – селективної периметрії за
Армалі, до якої входить виявлення 102 стимулів у центральній частині поля зору
при радіусі 24° від точки фіксації і у вузькому носовому секторі поля зору до
периферії 60°. Скринінг проводили надпороговими для здорового ока об’єктами.
Результати скринінгового дослідження представлено у роздрукованій схемі, де
пропущені точки або абсолютні скотоми позначали знаком чорного квадрата.
Відносні скотоми – знаком “Х”. Глибину дефекту показували в децибелах (дБ)
(рис. 2.3).
При будь-яких відхиленнях від норми, знайдених при скринінговому дослідженні
поля зору, проводили порогову периметрію за програмою 30/2.
Рис. 2.3. Результати скринінгового дослідження поля зору у пацієнта з
розвиненою