РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНА СИСТЕМА ПОЕТИЧНОГО МИСЛЕННЯ Ю.КЛЕНА
У поетичній творчості Ю.Клена одними з ключових є елементи універсальної
концептуальної картини світу. Зумовлено це декількома факторами: по-перше,
національно-культурною належністю митця (Юрій Клен – літературний псевдонім
Освальда Бургардта – був німцем за походженням, вихованим у дусі відповідних
традицій у суворому протестантському середовищі); по-друге, тривалим
перебуванням автора у складному психолого-мовному просторі (українському
оточенні), результатом якого стала етнічна асиміляція; по-третє, своєрідністю
поетичної парадигми неокласиків.
Серед універсальних елементарних смислів, запропонованих А.Вежбицькою, найбільш
частотними в поезіях Ю.Клена стають:
а) субстантиви я, ти, люди та їхні поетичні модифікації, напр.: „Виходжу в поле
я і чую” [Кл., 51], „Я полюбив вітри гарячі” [Кл., 58], „Роками мрію ти плекав”
[Кл., 27], „Ти в передсмертний час її не зрадив” [Кл., 32], „Створив Господь
людину без душі” [Кл., 175], „Він брав людей на муки” [Кл., 114];
б) концепти життя / смерть, напр.: „Вів у життя” [Кл., 47], „Все в житті –
повторний біг” [Кл., 50], „Буяючи поміж життям та смертю” [Кл., 197], „Дмухнув
на тебе смертю час, і, спалахнувши, ти погас” [Кл., 185];
в) час: „давно вже сонце юності зайшло” [Кл., 49], „ще вчора осінь хвилювала”
[Кл., 58], „тому зори, що явлено сьогодні” [Кл., 209];
г) простір: „І владно кликав у простори” [Кл., 29]; „і бачить він в ту мить
далекі гори” [Кл., 49], „Та простір часу мертвий і холодний” [Кл., 209].
Однак універсальність цих понять у контексті Кленових поезій стилістично
співіснує в річищі національної міфософської мистецької традиції, заснованої на
актуалізації окремих архетипів і міфологем, що сягають як поганської, так і
християнської доби. Вони структурують і сакралізують художній простір багатьох
творів поета, виступаючи універсальними моделюючими праобразами,
фундаментальними філософськими категоріями.
2.1. Загальнокультурні принципи поетичної творчості Ю.Клена
Попри очевидні стильові нашарування, у поетиці Ю.Клена домінує тенденція до
класичності, яка означала духовний зв’язок як з Україною, так і з Західною
Європою. Мистецько-філософські візії його творчості, мовно-стилістичні
особливості, жанрово-структурна архітектоніка, своєрідні версифікаційні сполуки
засвідчують тяжіння до нормативної поетики. Він виважено, свідомо працює над
піднесенням естетичної краси художнього слова, над розкриттям його
інтелектуального магнетизму та смислової поліфонії.
У художньо-естетичній парадигмі Ю.Клена концептуальна роль належить смисловій і
функціональній єдності добра і краси (ідеї калокагатії) як праоснови
гармонійного світоустрою, яка відбилася у філософії софійності, характерної для
всього неокласичного угруповання. Головна її ідея – утвердження мудрості і
краси світобудови, ідея творення світу як розумного мистецтва: „Всі голоси, і
бурні, і спокійні / Глибоких надр і височин / Ввіллються в душу гармонійно /
Потоком вражень і хвилин/ А ти, поете, всю красу з’єднавши, / Різьби карбовані
рядки” [Кл., 54]. Ця філософія визначила тематику і проблематику поезій митця,
його поетика позначена мовою високого інтелекту й насичена багатим символьним
словником.
У культурологічному всесвіті поета-неокласика ідея краси, гармонії асоціюється
передусім з античністю, у надрах якої витворився цей культ. Саме цим зумовлена
активізація запозиченої лексики (реалій античного світу, культових понять):
тріумвір [Кл., 32], легіони [Кл., 33, 244], оргії [Кл., 73], котурни [Кл.,
191], гельвети [Кл., 236], урна [Кл., 236], квадрига [Кл., 239], сакраментальні
[Кл., 275], ліра [Кл., 391], саркофаг [Кл., 415], космос [Кл., 427], тріумф
[Кл., 435], екстаз [Кл., 441] тощо. Одним із прийомів культивування античності
стало використання нетранслітерованих запозичень: “Caesar, morituri!” (лат.
“Цезарю, на смерть ідучи” – початок звертання гладіаторів до Цезаря перед боєм)
[Кл., 33], „Odi et Amo” Catullus (лат. “Ненавиджу і люблю” – слова з вірша
Катулла) [Кл., 68], “Ad Astra” (лат. “до зірок”) тощо [Кл., 191].
Семантично та експресивно навантаженими є ті назви понять, які мають
метафоричне значення або переростають у символи. Переважна більшість із них –
це античні міфологічні чи літературні персонажі: сирени [Кл., 50], лотофаги
[Кл., 51], пес Цербер [Кл., 259], кентаври [Кл., 436], циклопи [Кл., 436];
Паллада [Кл., 32], Одіссей [Кл., 50], Діоніс [Кл., 72], Зевес [Кл., 113],
Пандора [Кл., 141], Тезей [Кл., 186], Пегас [Кл., 192], Харон [Кл., 210],
Мельпомена [Кл., 210], Цірцея [Кл., 217], Юпітер [Кл., 221], Орфей [Кл., 221,
436], Пріам [Кл., 251], Андромаха [Кл., 251], Гектор [Кл., 251], Ахілл [Кл.,
251], Еней [Кл., 252] Геліос [Кл., 261], Мінотавр [Кл., 270], Янус [Кл., 332],
Антей [Кл., 345], Аполлон [Кл., 391], Прометей [Кл., 345], Еврідіка [Кл., 422],
Гермес [Кл., 422], Пан [Кл., 430], Вулкан [Кл., 430], Плутон [Кл., 422] та ін.
Завдяки свідомому використанню архетипових міфологем митець висвітлює сучасні
йому антиномії і людські почуття, напр.: “Давно не правлять нами вже монархи, /
І є жерці криваві чорних мес, / Але попів позбавлено єпархій, / І в наркоматах,
як звелів Зевес, / Вже креслять дерево нових єпархій, / Яке пригорне під
гіллясту тінь / Пролетар’ят майбутніх поколінь” [Кл., 113], де Зевес набуває
нового образного смислу – уособлення верховного вождя тоталітарної держави.
Широко використовується Ю.Кленом антична топонімічна лексика: Рим [Кл., 32],
Акціум [Кл., 32], Ітака [Кл., 51], Греція [Кл., 122], Еллада [Кл., 245], Атени
[Кл., 249], Спарта [Кл., 249], Фермопіли [Кл., 250]; міфогідроніми: Лета [Кл.,
50], Стікс [Кл., 259]; астроніми:
- Київ+380960830922