РОЗДІЛ 2
ЕКСПРЕСІЯ, НАДЕКСПРЕСІЯ ТА ІНТОНУВАННЯ
ЯК ПРОВІДНІ ПОНЯТТЯ СУЧАСНОГО ХОРОЗНАВСТВА
2.1. Поняття інтонування та сучасні аспекти
теорії сучасної хорової інтонації
Тонування, інтонування, інтонація
Загальновідомим є той факт, що при створенні, виконанні і навіть при
прослуховуванні музичних творів ми інтонуємо чи співінтонуємо. На сучасному
етапі розвитку хорового виконавства поняття і смисл терміну “інтонування”,
розуміння якого базувалось (традиційно для існуючих робіт з хорознавства) на
системі висотної вимови, співвідношень інтервалів та ладів, потребує певного
переосмислення, адже сучасна хорова музика по-більшості своїй є явищем
складноорганізованим, в якому панує ладотональна та метроритмічна відносність.
В практичній діяльності хормейстерів ведуться активні пошуки шляхів вирішення
цієї проблеми, але в теоретичному музикознавстві та теорії музичного
виконавства це питання поки що мало висвітлене – існують лише окремі роботи:
статті, частини монографій, підручників тощо.
Наведемо фрагменти з хорознавчої літератури, що дають уяву про розуміння
поняття “інтонування” у тому сенсі, як його застосовують хормейстери,
спираючись на існуючи рекомендації видатних практиків.
Так, А. Єгоров пише: “Під словом інтонація в співі слід розуміти точне та
впевнене відтворення висоти звуку голосом“ [47, с. 101]. Далі він вказує на те,
що співвідношення стійкого звуку із звуком штучно підвищеним чи заниженим він
вважає класифікацією інтонування окремих звуків, що “ще більше підкреслює
велику важливість процесу відпрацювання чистої, стійкої інтонації як в окремих
голосах та окремих групах хору, так і у всьому хоровому колективі, що
забезпечує підготовку при відпрацюванні інтонації в загальному хоровому строї”
[47, с. 103-104]. К. Птиця поєднував значення явищ “хоровий строй” та
“інтонування”. Так, в розділі “План аналізу хорових партитур”, в пункті
третьому він пише: “Строй”, а в лапках зазначає – “інтонування” [115, с. 225].
З позицією К. Птиці погоджувався Г. Дмитревський, який зазначав, що “строй хору
– це чистота інтонування в співі” [46, с. 59]. Але найбільш відомим є вислів
засновника одеської школи хорового співу К. Пігрова: “строєм називається
правильне точне інтонування інтервалів в мелодійному та гармонійному видах.
Чистота інтонування – краєугольний камінь хорового співу” [112, с. 41].
Дещо відрізняється формулювання П. Чеснокова, який не застосовує терміну
“інтонування”, але змістовність залишає тією самою. Він пише: “До строю слід
відносити тільки те, що йому належить, що знаходиться в його природі, а саме:
правильне тонування інтервалів (горизонтальний строй) та правильне звучання
акорду (вертикальний строй)” [163, с. 58].
Таким чином, поняття “інтонування” в лексиконі хормейстерів має спеціальне
технічне значення і розуміється як а) ступінь акустичної “чистоти” (“зонної
вірності”) тонів, інтервалів, акордів тощо; б) узгодження, домовленість про
точність звуковисотних значень тонів та інтервалів, їх співвідношень та
відхилень від “чистоти” у хоровому звучанні відповідно до звуковисотної зони.
Ці характеристики “інтонування” ми будемо називати за П. Чесноковим
“тонуванням”. На наш погляд, важливим є розуміння того, що хоча таке
застосування терміну здається досить вузьким (не враховується значення терміну
“інтонування”, як манери змістовної музичної вимови, як процес “смислового
звуковияву” (за Б. Асаф’євим) і т.і.), але воно є необхідним в хоровій практиці
та методиці.
Що ж стосується вимог інтонування сучасної музики і хорових творів, зокрема, то
це питання є нерозробленим. В монографії А. Лащенко знаходимо, що поняття
“сучасне інтонування” слід розуміти “ширше ніж “інтонація як музично-мовний
матеріал” (наприклад, “інтонації інтервалу”) і вужче ніж інтонація, як образне
музичне звуковираження“ [69, с. 87]. Іншими словами автор пропонує (і ми з ним
погоджуємось) досліджувати проблему сучасного хорового інтонування, як
перехрестя шляхів розвитку технічної (та технологічної) майстерності і
художньої образності музичних творів сучасності.
В цьому розділі ми ставимо перед собою завдання окреслити змістовну
наповненість не лише явища, а й терміну “інтонування”; привести типологію
інтонування і приклади виявлення її складових та підтипів в хорових творах;
пояснити необхідність застосування поняття “надекспресивне інтонування”;
висвітлити деякі аспекти інтонування сучасних хорових творів. Це надасть
можливість більш досконало працювати над аналізом хорових творів, зробить більш
адекватним розуміння образної змістовності сучасних хорових творів, що є
необхідним для виконавської практики (в тому числі і в методичному аспекті).
Маємо на увазі і розуміння тих засобів, якими досягається експресивна
насиченість творів, що в свою чергу зумовлює певний емоційний стан як
виконавців так і слухачів. Адже, як пише О. Бенч-Шокало, “смисл існує не
“взагалі”, а (він – Є.Б.) завжди конкретний для людини й для культури” [22, с.
90].
В своєму дисертаційному дослідженні Ю. Мостова запропонувала наступні види
інтонації в хоровій творчості:
“- вербальна інтонація, яку містить літературний текст, підтекст, назва твору
та композиторські ремарки щодо виконання;
- музична інтонація, яка виражена за допомогою тематизму, фактури, динаміки,
темпоритму та інших засобів музичної виразності;
- графічна інтонація, яку певною мірою містить нотний запис, особливо в жанрі
музичної графіки;
- пластична інтонація, яка так чи інакше виникає в результаті діяльності
виконавців і, особливо, диригента, і яка повно чи частково може бути
запропонована
- Київ+380960830922