Вы здесь

Творчість Ернеста Хемінгуея в українському літературному процесі (рецепція і типологія)

Автор: 
Чикирис Наталія Валеріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001465
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
ТИПОЛОГІЧНІ ЗБІГИ У ТВОРЧОСТІ Е.ХЕМІНГУЕЯ ТА
УКРАЇНСЬКИХ ПРОЗАЇКІВ ХХ СТОЛІТТЯ……………………………. 105
2.1. Типологічна спорідненість художніх систем В.Стефаника та Е.Хе­-
мінгуея……………………………………………………………………... 107
2.2. Література „втраченого покоління” та її український провісник
(типологічне зіставлення роману Е.Хемінгуея „Прощавай, зброє” та
повісті-поеми О.Турянського „Поза межами болю”)………………….… 141
2.3. Громадянська війна в Іспанії в художній інтерпретації Е.Хемінгуея
(„По кому подзвін”) та Ю.Покальчука („І зараз, і завжди”)……………… 152
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ....................................................... 174

ВСТУП
Актуальність теми. Вивчення літературного процесу передбачає розгляд художніх
особливостей національних літератур та дослідження їх участі у міжлітературному
спілкуванні, результатом якого є літературне взаємозбагачення.
Українсько-американські літературні зв’язки мають багатолітню історію, однак
вони, порівняно з українсько-слов’янськими, меншою мірою привертали увагу
дослідників, залишаючись на периферії порівняльного літературознавства.
Зокрема, питання рецепції творчості Е.Хемінгуея до сьогодні вивчалося
українським літературознавством досить фрагментарно, хоча міжлітературна
взаємодія виявляється передусім через сприйняття красним письменством однієї
країни творчості представників інших літератур.
Першими спробами з'ясувати особливості рецепції творчості Е.Хемінгуея стали
статті А.Кондратюка „Хемінгуей говорить по-українському” (1969) та Р.Доценка
„Хемінгуей, якого маємо і не маємо” (1971), присвячені аналізу перших
українських перекладів творів прозаїка. Вагомим внеском у дослідження рецепції
творчості Е.Хемінгуея в Україні став розгляд А.Кондратюком загального стану
справ у галузі перекладу творів письменника, а також висновки Р.Доценка про
відставання української літератури та літературознавства у сприйнятті доробку
Е.Хемінгуея та про наслідки цього негативного явища.
Наступний крок у вивченні рецепції був здійснений у 1989 році, коли з'явилася
стаття Т.Денисової „І знов про Хемінгуея…”. Від перших статей, що висвітлювали
лише один аспект рецепції, працю Т.Денисової вирізняв комплексний аналіз цієї
наукової проблеми. Дослідниця вказала на особливості сприйняття творчості
Е.Хемінгуея в Україні в 1960-х роках, так званий „хемінгуеївський бум”, а також
ознайомила із критичною рецепцією та перекладами.
Доробок українського літературознавства з питання вивчення рецепції творчості
Е.Хемінгуея українським літературним процесом по суті вичерпується трьома
згаданими статтями, що свідчить про наукову необхідність спеціального
всебічного вивчення цієї проблеми. Таким чином, дослідження проблеми „Творчість
Ернеста Хемінгуея в українському літературному процесі ХХ століття (рецепція і
типологія)” є важливим і актуальним, оскільки дозволить збагатити літературну
компаративістику новими знаннями у галузі міжлітературних зв’язків.
На актуальність дослідження рецепції вказує і той факт, що історичні умови для
поглибленого наукового аналізу склалися лише в останнє десятиліття. Хоча перші
згадані вище спроби розглянути рецепцію творчості Е.Хемінгуея українською
літературою з’явилися в українському літературознавстві ще наприкінці 1960-х,
проте тоді, у період тоталітаризму, неможливо було відкрито вказати на всі
причини тих чи інших особливостей процесу сприйняття, оскільки значною мірою
вони були наслідком втручання влади у міжлітературні взаємодії. Таким чином,
вивчення рецепції творчості Е.Хемінгуея українським літературним процесом є на
часі.
Єдність світового літературного процесу, необхідність з'ясувати загальносвітові
закономірності розвитку конкретних національних літератур та ті унікальні
особливості, що становлять їхню самобутність, стимулюють розвиток типологічних
досліджень, серед яких одним із перспективних напрямків є вивчення творчості
письменників – представників різних літератур – у зіставному аспекті. Особливо
привабливою у плані типологічного вивчення української та американської
літератур ХХ століття є творчість Е.Хемінгуея, оскільки він завжди був яскравим
виразником настроїв західного світу першої половини століття, а тематичне
розмаїття його доробку, унікальна стилістична палітра, новий тип персонажів,
кардинальні світоглядні зміни дозволяють проводити зіставний аналіз на різних
рівнях.
Цими обставинами пояснюється зростання інтересу до творчості письменника як
об’єкта порівняльного вивчення. Зокрема, І.Денисюк [60-61], І.Драч [65],
Вл.Россельс [176] вказували на суголосність творчих засад Е.Хемінгуея та
В.Стефаника. На підставі таких подібних для творчого доробку обидвох
письменників рис, як стоїцизм, індивідуалізм, трагедія і приреченість життя,
висока моральність людини, дослідник з діаспори О.Тарнавський відзначив
близькість світоглядних позицій В.Стефаника та Е.Хемінгуея [185].
Зіставляючи творчість Е.Хемінгуея та Миколи Хвильового, Т.Денисова [52]
обгрунтувала думку про схожість світовідчуття представників „втраченої
генерації” та „розстріляного відродження”.
Пошуки аналогій у творчості Е.Хемінгуея та українських прозаїків продовжив
О.Бойченко, який, аналізуючи роман американського митця „І сонце сходить”
(„Фієста”) та роман Ю.Андруховича „Рекреації”, спробував з'ясувати, як
проявляється в обох творах архетип карнавалу, свята. Водночас у ході аналізу
О.Бойченко зіставляє світовідчуття представників „утраченого покоління” та двох
генерацій українців – періоду радянського режиму та доби незалежності.
Порівняльно-типологічне вивчення художніх систем антивоєнних романів
Е.Хемінгу