Розділ 2 Виникнення права власності політичних партій та його елементи.
2.1. Підстави набуття права власності політичними партіями.
Юридичний факт, як конкретна життєва обставина є підставою для набуття, зміни
чи припинення будь-яких правовідносин, правовідносин власності, зокрема.
Відносини власності є домінуючими і детермінуючими різновидами цивільних
правовідносин, оскільки мають широкий суб’єктний склад (учасників), об’єкт (те,
з приводу чого виникають і існують), та зміст. Останні конкретизують форму і
вид власності. Здебільшого вони виникають на основі передбачених нормами
об’єктивного права юридичних фактів, які і є підставами набуття права власності
у конкретних осіб, та здебільшого мають суб’єктивний характер. Прикладом цього
є ст. 11 ЦК України, у якій міститься перелік підстав набуття цивільних прав та
обов’язків.
Дуже часто при розгляді зазначеного питання відбувається ототожнення понять
„підстави” та „способи” набуття права власності. Але ще Д.І. Мейєр застерігав
від небезпеки змішування понять „способи” та „підстави” набуття права
власності, наголошуючи на необхідності їх розмежування [128, с.53], тому слід
більш детально проаналізувати теоретичний аспект цього вельми непростого
питання.
В якості корпусного уточнення слід виходити з того, що під набуттям права
власності необхідно розуміти поєднання юридичних і фактичних дій, з якими закон
пов’язує набуття права власності. При цьому юридичні дії та події (юридичні
факти) виступають підставами набуття права власності, а фактичні дії, з якими
закон пов’язує набуття права власності виступатимуть способами. Цієї вимоги
слід дотримуватися і при дослідження набуття політичними партіями права
власності.
Починаючи ще з часів створення Зводу законів Юстиніана і до сьогодні, коли
прийнятий ЦК України, цивілістична доктрина та практика розрізняє дві групи
способів набуття права власності. Першу групу прийнято називати первісними, за
якими право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього
власника. В якості таких ЦК України передбачає: виготовлення (створення) речі,
переробка (специфікація) речі, привласнення, збір загальнодоступних дарів
природи, набуття права власності на безгосподарне майно чи майно, від якого
власник відмовився, знахідка, скарб, отримання плодів та доходів від
використання приналежного майна.
При набутті права власності на похідних підставах особа стає власником на річ
на основі прав попереднього власника. Сюди слід віднести такі способи як
набуття майна в результаті укладення цивільно-правових правочинів; спадкування
(за законом чи заповітом); отримання майна внаслідок реорганізації юридичної
особи; приватизація, конфіскація, реквізиція, націоналізація.
Такий поділ має важливе практичне та теоретичне значення. Практичне значення
полягає в тому, що при похідних способах набуття права власності на майно без
згоди (волі) власника можливий варіант наявності на річ, що підлягає переданню,
прав інших осіб, які не є її власниками. В такому разі „вторинний” власник
внаслідок обмежень, які існують на річ, може отримати менший обсяг повноважень
ніж ті, якими володів „первинний” власник. Тобто тут знаходить вияв вироблений
ще за часів римського приватного права принцип, що „ніхто не може передати
іншому більше прав на річ, ніж має на неї сам”. Крім цього, для деяких
суб’єктів первинні способи мають обмежений характер. Особливо це стосується
осіб з спеціальною правосуб’єктністю, і в значній мірі – політичних партій.
Основним критерієм, за яким здійснюється дуалістичне розмежування способів,
більшість цивілістів (Я.М. Шевченко, О.А.Дзера, Є.О.Суханов) вважають наявність
чи відсутність в момент набуття речі правонаступництва, тобто наступництва прав
та обов’язків володільця речі. Так, якщо в момент набуття права власності
відбувається передання прав і обов’язків однієї особи іншій, то буде мати місце
похідний спосіб набуття права власності, а якщо набувач набуває право власності
без такого передання, то наявний первинний спосіб.
О.С. Йоффе проводячи розмежування способів набуття права власності на первісні
і похідні, в якості критерію розмежування використовував критерій узгодженої
волі, і вказував, що „первині способи характеризуються тим загальним для них
моментом, що вони не пов’язані з волею попереднього власника, оскільки такого
взагалі немає, чи його ж воля не приймається до уваги”, а похідні способи
„характеризуються тим, що в таких випадках право власності набувається за волею
попереднього власника і згодою нового набувача” [97, с.283, 293].
Б.Б. Черепахін при розмежуванні способів набуття права власності на майно в
якості єдиної підстави розмежування пропонував використовувати критерій
наявності волевиявлення попереднього власника, відкидаючи інші підстави поділу
[148, с.177]. Мотивуючи тим, що постійно виникатиме необхідність робити
виключення, Я.М. Шевченко відкидала пропонований Б.Б. Черепахіним критерій
волі, ставлячи в приклад ситуацію, коли при спадкуванні за законом, що теж є
похідним способом набуття власності, відсутня воля попереднього власника
[144, с.31]. Доповнюючи цю думку, в якості прикладу можна навести ситуацію
набуття державою права власності внаслідок таких способів як націоналізація,
конфіскація чи реквізиція, при яких навряд чи знаходить вияв добра воля
власника.
Ч.Н. Азімов мотивуючи відсутністю передбачених законодавством будь-яких
юридично-значимих наслідків поділу способів набуття права власності на первісні
та похідні, настоював на втраті значення такої класифікації [191, с.204].
Натомість він акцентує увагу на доцільності та необхідності поділу способів на
загальноцивільні та спеціаль
- Київ+380960830922