Вы здесь

Евристичний потенціал соціологічної теорії трансформаційних процесів

Автор: 
Ковтуненко Елліанна Станіславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002538
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Специфіка інтерпретації соціальних трансформацій в контексті плюралізму
соціологічних теорій.
Трансформаційний процес можна розглядати, використовуючи різні методології
соціальних наук. Кожна з наук – політологія, економіка, культурологія і т.п. –
досліджують трансформаційні процеси, засновуючись на власному
понятійно-категоріальному апараті, на власних методах тощо. Соціологія на
сьогоднішній день напрацювала декілька теоретичних напрямків, які дозволяють
нам досліджувати соціальні трансформації. Ці два основні напрямки – системна
теорія та синергетика. Ці дві методології по-різному підходять до розуміння
соціальних змін й, відповідно, по-різному будують власну методологію
дослідження.
Для розуміння того, яку з цих теорій потрібно використовувати при дослідженні
трансформаційних процесів, необхідно встановити евристичний потенціал цих
теорій, тобто розкрити які можливості вони мають отримувати нове знання. Такий
потенціал оцінюється адекватністю понятійно-категоріального апарату, методів та
принципів дослідження, можливістю прогнозування тощо.
2.1. Евристичний потенціал системного аналізу соціальних трансформацій.
На грунті системної моделі суспільства виросли майже всі сучасні наукові
парадигми. Багато цих парадигм торкаються проблем соціальних трансформацій.
Перед аналізом цих течій є важливим розглянути основи системної моделі
суспільства.
Для представників системної моделі суспільства, зокрема для Толкотта Парсонса,
поняття “система” є універсальним. Система – це комплексне ціле, що складається
з елементів, які об`єднані взаємозв`язками. Відповідно під соціальними змінами
представники цього напрямку розуміють те нове, що відбувається з самою системою
та з її елементами. Різницю ми фіксуємо між станами однієї ж тієї ж системи,
які виникають один за одним у часі. Говорячи про зміни, ми маємо на увазі те
нове, що з`являється через деякий час. Мова йде про різницю між тим, що ми
спостерігаємо перед певним моментом та тим, що ми бачимо після нього. Для
фіксування цієї різниці одиниця аналізу повинна бути описана параметрами, що
забезпечують її ідентичність [142, 37-38].
Отже, розбіжності повинні торкатися різних часових моментів та станів однієї і
тої ж системи. Під соціальними змінами розуміють будь-які необернені зміни
соціальної системи, яка розглядається як цілісність.
В системі можуть відбуватися зміни в складі, в структурі, у функціях, у
відношеннях підсистем і т.п. Іноді зміни мають обмежений, локальний характер;
вони відбуваються в якійсь підсистемі та не впливають на функціонування системи
в цілому. Наприклад, реформи системи шкільної освіти не викликають глобального
перетворення всієї соціальної системи, недивлячись на постійні зміни, що
відбуваються в ній. В іншому випадку соціальні зміни викликають переродження
старої системи та виникнення нової. Найкращим прикладом цього є революції. Такі
зміни торкаються власне самої системи. Межа між цими двома випадками не є
чіткою. Зміни всередині системи повільно накопичуються й в кінці кінців
переростають у зміну самої системи. Як правило, соціальні системи мають
специфічні обмеження, певні межі, перетинаючі які, одиничні зсуви, фрагментарні
зміни трансформують ідентичність цілісної соціальної системи й призводять не
тільки до “кількісних”, але й до “якісних” перетворень [88, 22].
Толкотт Парсонс вважає, що досить значною виявляється різниця між морфологічним
аналізом структури системи та “динамічним” аналізом певного процесу в системі.
Жодна з цих наукових перспектив не має приоритету, тому що на певному рівні
абстрагування потрібні стабільні точки, якщо дослідник бажає зробити
узагальнення щодо процесу. Парсонс пропонує аналізувати процес, відокремлюючі
дві перспективи його дослідження: аналіз рівноваги та зміну структури. Перша
перспектива розглядає структури як данність, остання робить спробу пояснити
зміну структури. При емпіричному дослідженні складної системи ми повинні майже
завжди приймати певні структурні елементи як данність, в разі якщо
досліджуються процеси зміни інших структурних елементів, особливо коли мова йде
про зміни в структурі субсистем. Парсонс вважає це тим мінімумом проблем, які
повинна враховувати соціологічна теорія при аналізі соціальних змін [142, 38].
Толкотт Парсонс розглядає зміну структури як протилежність процесу встановлення
рівноваги. Це розрізнення має засновується на тому, чи будуть збережені “межі”
системи. Поняття “межа” можна розуміти по-різному: по-перше те, що мають на
увазі коли говорять про різницю між феноменами всередині системи та поза
системою; по-друге, процеси, що зберігають різницю між станами, на відміну від
процесів, що знищують цю різницю [142, 37].
Отже, межа може розумітися як певний водорозділ. Контрольних ресурсів системи
буде достатньо для підтримання “меж” системи до певного моменту. Якщо заступити
цю “межу”, то запускається кумулятивний процес змін та продукує такі стани
системи, що віддаляють її від інституалізованих структур. Метафора водорозділу
для такого опису вже є неточною, тому що тут нехтується складною послідовністю
механізмів контролю, тобто меж окремих субсистем всередині цілої системи.
Ієрархічна послідовність контрольних механізмів є динамічним аспектом цієї
складно впорядкованої послідовності “меж”, тобто меж субсистем. Якщо така межа
субсистеми заступається, починають діяти ресурси всієї системиь для зміни
структури. Тут завжди виникає проблема: чи зможуть соціальні контрольні
механізми повернути назад цей кумулятивний процес [142, 36-37] .
Джерелами потенційних структурних змін можуть бути екзогенні та ендогенні
фактори – частіше їх комбінація.