РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Земельний фонд області, його еколого-економічний стан та ефективність використання
Вивчаючи проблеми використання й охорони земель та узагальнюючи ряд досліджень [5, 24, 31 - 35, 71, 75, 84, 92, 111, 132, 137, 143, 148, 154, 171], можна визначити, що раціональним використанням землі є таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування та її охорону, спрямовану на запобігання необґрунтованого вилучення земель сільськогосподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення.
З огляду на це, в практику землекористування необхідно запровадити такі принципи, які б дали змогу розв'язувати поставлену проблему. В економічній літературі певною мірою вже сформульовані принципи раціонального використання земель, до яких, насамперед, належать [11, 14, 18, 21, 29, 91, 111, 130, 158]:
науково обґрунтований перерозподіл земельних ресурсів за формами власності, галузями, між юридичними і фізичними особами;
рівноправність усіх форм власності та господарювання на землі;
економічне регулювання раціонального використання й охорони земель (платність землекористування, економічне стимулювання і відшкодування заподіяних збитків);
цільове використання земель;
непорушність права власності та права користування землею;
постійне вдосконалення форм, типів організації виробництва і впорядкування території;
системний підхід до використання й охорони земельних ресурсів;
регіональний підхід до використання і охорони земельних ресурсів;
планомірність організації використання землі;
екологізація землекористування;
законодавче та нормативно-методичне забезпечення організації раціонального використання земель тощо.
Всі вони тісно переплітаються або випливають із принципів формування земельних відносин, викладених у статті 5 Земельного кодексу України.
Практика господарювання довела, що земельне питання можна ефективно вирішити за умови, коли принципи організації раціонального використання й охорони земель будуть узгоджуватися з вимогами ринкової економіки та випливати із сутності екологічного та соціально-економічного життя суспільства [9, 10, 17, 38, 67, 95].
Київська область, яка належить до лісостепової природно-економічної зони, однак північні райони - це типова поліська зона, розташована між двома областями Полісся - Житомирщиною і Чернігівщиною [1, 110]. Ця частина Київщини (Поліський, Бородянський, Іванківський, Макарівський та інші райони) має дещо відмінні природно-кліматичні умови: здебільшого бідні ґрунти, великі площі лісних угідь, пасовищ, річок і озер - загалом багату природу, що до аварії на ЧАЕС приваблювала городян (здебільшого із-за меж України) добрими умовами відпочинку, дешевими, різноманітними та якісними продуктами харчування. Додаткові заробітки жителі цього краю мали також від продажу дарів лісів, озер і річок (ягід, грибів, дикорослих лікарських рослин, риби). Ця частина Київщини характеризувалася низьким рівнем урбанізації. Нині Північ Київщини має характерні ознаки репресивності. Насамперед, це - безлюдна Чорнобильська зона. Прилеглі до неї, забруднені радіонуклідами території характеризуються повним переважанням людей старших вікових груп, наростаючою депопуляцією, гострою демографічною кризою, погіршенням здоров'я населення та занепадом сільського господарства.
Південні райони Київщини характеризуються родючими ґрунтами, розвиненою аграрною сферою, відносно високою густотою населення. Ґрунти Київської області мають нижчу родючість (але вищу від середньої по Україні) внаслідок бідних угідь поліської зони. Щільність сільського населення в Київській області на рівні середньої по Україні. Рівень урбанізації регіону - вище середнього [1, 45].
Класифікація регіону - аграрно-індустріальний або індустріально-аграрний - залежить від того, розглядається ця територія разом з м. Київ чи без нього. Київська область (без м. Київ) - типово аграрно-індустріальна територія. У 2000 р. співвідношення між валовою доданою вартістю, створеною в промисловості і сільському господарстві, в досліджуваному регіоні становило 74%. Але ситуація істотно змінюється, якщо враховувати столичний мегаполіс - м. Київ , що науково більш методологічно обґрунтовано. З урахуванням цього індустріального центру, співвідношення ВДВ, створеної у промисловості і сільському господарстві, становило в Київській області 201% [129].
За рівнем освоєності земельний фонд Київської області характеризується як високоосвоєний (табл. 2.1). Зокрема, освоєних земель у досліджуваній Київській області, до яких нами віднесені сільськогосподарські та забудовані землі, землі промисловості, транспорту, зв'язку та інші, налічується 59,3 %. Неосвоєних земель, до яких належать болота, яри, піски, чагарники, інші відкриті землі без рослинного покриву, налічується тільки 2,4 відсотка.
Таблиця 2.1
Динаміка змін у структурі земельного фонду Київської області за ступенем господарського освоєння *
Ступінь господарського освоєнняСтаном на+/- 2003 р. до 1997 р.+/- 2003 р. до 1990 р.1990 р.1997 р.2003 р.тис. га%тис. га%тис. га%тис. га%тис. га%Освоєні
1494,8
51,6
1685,5
59,9
1667,4
59,3
-18,1
-0,6
+172,6
+7,7Слабоосвоєні
1101,2
38,2
1059,0
37,7
1077,9
38,3
+18,9
+0,6
-23,3
+0,1Неосвоєні
298,3
10,2
67,6
2,4
66,8
2,4
-0,8
0,0
-231,5
-7,8Всього2894,3100,02812,1100,02812,1100,00,00,0-82,20,0 * Таблиця складена за даними Київського обласного головного управління земельних ресурсів та розрахунками