РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Оподаткування підприємств та його вплив на вибір методів фінансового забезпечення відтворювальних процесів
Держава як невід'ємний елемент економічної системи бере участь у процесі створення валового внутрішнього продукту (ВВП) та в організації його розподілу й перерозподілу. Це зумовлено як необхідністю виконання функцій, покладених на неї (оборона, громадський порядок, освіта й наука), так і потребою в регулюванні економічних процесів, оскільки ринок не здатний тривалий час забезпечувати безкризовий розвиток економіки та повною мірою гарантувати соціальний захист населення.
Поєднання і погодження потреб агентів економічної системи України як платників податків та інтересів держави необхідно здійснити з дотриманням таких загальних принципів побудови податкової системи, як [59]: стимулювання підприємницької, виробничої діяльності й інвестиційної активності за допомогою введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва; дотримання рівнозначності, пропорційності та рівності в оподаткуванні; забезпечення єдиних підходів, економічної обґрунтованості, соціальної спрямованості і стабільності в оподаткуванні та ін. Наведені вище принципи побудови податкової системи свідчать про те, що вона має бути взаємозалежною і тісно пов'язаною з економічною діяльністю в суспільстві, тобто її ефективність залежить безпосередньо від рівня та особливостей розвитку національної економіки в певний історичний період [173, с. 9].
Становлення ринкової економіки визначило перед державою нові завдання у сфері управління економічною діяльністю суспільства, в яких було вказано на необхідність кардинальних поліпшень в організації та підвищення дієвості податкової системи і, передусім, створення високоефективної підсистеми оподаткування юридичних осіб, що враховуватиме потреби ринкового середовища і загалом відповідатиме загальноприйнятим міжнародним нормам.
Реформування податкової системи в нашій державі розпочалося у 1990 р., з ухваленням Закону України "Про систему оподаткування" [59]. Відповідно до норм цього Закону було встановлено 16 республіканських податків і зборів, серед яких найбільш значними були податок на прибуток та податок з обороту. Короткий термін застосування новоствореної системи оподаткування показав її недоліки. Характерною в оподаткуванні для згадуваного періоду була наявність податкових пільг та диференційованих податкових ставок. Це створювало індивідуальний підхід до оподаткування окремих великих платників податків, що було цілком традиційним при плановій економіці, але не забезпечувало принципу рівності при оподаткуванні. Крім цього, недосконалість системи оподаткування була посилена не пристосованою до ринкових умов інформаційною базою за відсутності правил бухгалтерського обліку, придатного для відображення результатів, отриманих від проведення господарських і фінансових операцій на ринкових засадах, наявністю інфляційних процесів та суттєвим спадом виробництва [25, c. 20?21].
В умовах економічного спаду, що характеризувався зменшенням реальної бази оподаткування, існувала постійна потреба у фінансовому забезпеченні покриття зростаючих витрат бюджету, що водночас потребувало збільшення податкових надходжень. Потреба у додаткових надходженнях до бюджету для стримування інфляційних процесів стала спонукальним мотивом до подальшого вдосконалення податкової системи. Про це наочно свідчить кількість змін, внесених до порядку прибуткового оподаткування підприємств. Так, введений у 1991 р. порядок оподаткування прибутку в 1992 р. було замінено податком на доходи. Кардинальну зміну об'єкта оподаткування у цей період мотивували такими факторами:
а) потреба у проведенні дієвих антиінфляційних заходів. Тоді вважали, що в умовах свободи вибору на підприємствах форм, тарифів і норм оплати праці через такий об'єкт оподаткування можна застерегти від надмірного зростання рівня оплати праці й, відповідно, сукупного попиту;
б) відсутність сформованого інституту власника, зацікавленого у відтворювальних процесах, а не в споживанні благ. Значна кількість підприємств, що перебували в управлінні трудових колективів на початковому етапі становлення ринкової економіки, який характеризувався високими темпами інфляції, були схильні до значного підвищення витрат на оплату праці, таким чином суттєво зменшуючи розмір прибутку до оподаткування.
Спроби досягти позитивного результату в боротьбі з інфляційними процесами з одночасним збереженням надходжень до бюджету прибуткових податків з юридичних осіб, шляхом зміни об'єкта оподаткування, продовжувалися до середини 1990-х рр. За хронологічним порядком зміни об'єкта оподаткування виглядали так (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Хронологія зміни об'єкта прибуткового оподаткування юридичних
осіб протягом 1991-1995 рр.
Лише на п'ятий рік пошуків відбулось остаточне становлення об'єкта оподаткування, який визнала ринкова економіка, - прибуток.
Відповідно до норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ухваленого в 1994 р., прибуток було визнано об'єктом оподаткування і встановлено базову ставку оподаткування у розмірі 30% з її диференціацією залежно від окремих видів діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. У цьому Законі було передбачено чотири ставки (з урахуванням базової) податку на прибуток підприємств: 15%, 30%, 45%, 60%. Однак застосування диференційованих ставок оподаткування прибутку було припинено у 1997 р. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". У результаті цього відбувся перехід до застосування єдиної ставки податку на прибуток підприємств у розмірі 30%. Проте, як виняток, для підприємств, що виготовляли нову високотехнологічну продукцію, було встановлено ставку у половинному розмірі від базової (15%).
Основна особливість Закону 1997 р. - запровад