Ви є тут

Правовідносини страхування відповідальності судновласника перед третіми особами.

Автор: 
Красільнікова Олена Семенівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U004239
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Загальна характеристика правовідносин страхування відповідальності судновласника перед третіми особами

2. 1. Поняття та види морського страхування

Морське страхування можна визначити як систему відносин, яка спрямована на відшкодування майнових збитків від морських небезпек та надання допомоги учасникам морської пригоди від непередбачуваних випадковостей. Ці відносини знаходять письмове закріплення в умовах договору морського страхування спираючись на відповідну законодавчу базу.
Морське страхування стало невід'ємним елементом суспільного життя, яке супроводжує всі міжнародні морські перевезення та надає судновласникам (перевізникам) певних фінансових гарантій у самих різних непередбачених ситуаціях.
Майже всі вантажі, що перевозяться морським транспортом, піддаються страхуванню, що є обовязковим за вимогами, які прямо вказані у договорі купівлі-продажу (на умовах "СІФ"72). Невиконання цього обов'язку є настільки грубим порушенням умов договору купівлі-продажу, що, згідно з судовою практикою деяких держав (наприклад, Великої Британії) управомочує покупця на відмову від ухвалення товару навіть у тому випадку, якщо він благополучно доставлений в пункт призначення73.
Мета морського, як і будь-якого страхування, полягає у відшкодуванні збитку, понесеного ким-небудь із числа застрахованих осіб, шляхом розкладання збитків між всіма страхувальниками. Разом із тим морське страхування, єдине за своєю економічною суттю, в ході свого історичного розвитку одержало втілення в різних правових формах: як у вигляді договору, в якому страхувальнику протистоїть страховик, що переносить за винагороду в свою майнову сферу збитки страхувальника (договірне страхування), так і шляхом об'єднання страхувальників, що створюють майновий фонд для відшкодування збитків, які зазнав хто-небудь з них (взаємне страхування)74.
Проте, слід підкреслити, що всі відмінності, які притаманні тим або іншим різновидам морського страхування, торкаються лише організаційної сторони і зовсім не чіпають його економічної природи, що залишається в обох випадках незмінною: постановка страхувальника у таке майнове становище, в якому він опинився би, якби страховий випадок не наступив.
На компенсаційному характерові морського страхування наголошується законодавствами різних країн. Так, наприклад, згідно зі ст. 1 Закону Великої Британії "Про морське страхування" 1906 р., мета морського страхування полягає в тому, щоб відшкодувати страхувальнику "збитки, що сталися від морської пригоди"75. Стаття 3 французького закону про морське страхування вказує, що "ніхто не може претендувати на вигоди страхування, якщо йому не заподіяно шкоди"76.
У той же час іноземна торговельна практика знає чимало способів, які трансформують морське страхування із засобу відшкодування збитків на спосіб добування додаткового прибутку.
Застерігаючи, що морське страхування покликане забезпечити відновлення майна страхувальника та не повинне призводити до збагачення останнього, іноземні фахівці у цій галузі разом із тим визнають, що на практиці це принципове положення нерідко порушується. Так, у ряді випадків "страхувальник, завдяки застосуванню відомих прийомів підрахунку вартості пошкодженого майна, одержує більше, ніж він насправді втратив"77.
Тій же меті служать так звані wager policies78, які звільняють страхувальника від обов'язку доводити навіть саму наявність прав на втрачене майно79.
Подібні поліси пояснюються тим, що з комерційної точки зору є багато ризиків, які за своїм характером не можуть бути віднесені до числа заснованих на законі або справедливості, але які, проте, реальні в діловому аспекті і тому заслуговують на страхову охорону.
Розуміючи і прямо відзначаючи, що такого роду "страхові договори" суперечать законодавству іноземних держав80, англійські автори оголошують їх дотримання "справою честі" страховиків саме тому, що "за цими полісами ні в однієї із сторін не виникає законних прав, і страхувальник позбавлений можливості одержати страхове відшкодування, що належить йому, в судовому порядку"81.
У Франції, на відміну від Великої Британії, можливість використовування морського страхування як засобу отримання доходів фактично надається самим законом, який допускає страхування "на випадок хороших або поганих вістей" (ст. 9)82. Очевидно, що таке невизначене формулювання дозволяє страхувальнику укладати договір за відсутності реальної зацікавленості у збереженні застрахованого майна.
На протилежність цьому вітчизняне законодавство длтримується компенсаційної природи морського страхування.
Стаття 239 Кодексу торговельного мореплавства України83 вказує, що основним обов'язком страховика є відшкодування страхувальнику (або іншій управомоченій особі) зазнаних ним збитків. Що ж до непрямих збитків, пов'язаних із страховим випадком лише у віддаленому ступені, то страхувальник не має права перекласти їх на страховика.
Збитки84 можуть виражатися у таких формах:
а) втрата майнового права повністю85 або частково86;
б) неотримання очікуваного майнового права, яке було б придбане при благополучному результаті морської пригоди87;
в) виникнення небажаного майнового обов'язку88.
Претендувати на отримання страхового відшкодування може лише той, хто зацікавлений у збереженні майна. Звідси величезне значення страхового інтересу - одного з центральних і дотепер найбільш дискусійних страхових понять.
Деякі автори оголошують страховий інтерес об'єктом страхування89. На думку інших, об'єктом страхування90, або, точніше кажучи, страхової охорони91 слід вважати майно або життя та здоров'я людей, а страховий інтерес виконує роль юридичного факту, необхідного для виникнення та існування страхового правовідношення92, а також для визначення розміру страхової суми93. Виникає, однак, питання про те, що слід розуміти під самим страховим інтересом. У вітчизняній юридичній літературі страховий інтерес майже однос