РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ПРЕСИ ДЛЯ ЖІНОК НА СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ
ІНФОРМАЦІЇ
2.1. Типологія періодичних видань для жінок в Україні (1991-2004 рр.).
Масове народження періодики для жінок в Україні припадає на 1990-ті рр. У цей
час виходять журнали “Єва”, “Натали”, “Пассаж”, “Жінка”, “Жіночі секрети”,
“Марианна”, “Кокетка”, “Панна”; газети “Порадниця”, “Петрівна”, “Даринка”,
“Женская магия”, “Женский взгляд”, “Наша кухня”, “BEAUTYTIME: глянцевая газета
для женщин”; деякі галузеві журнали “Модная лавка”, “Зеркало моды” та багато
інших. Жіночі організації видають власні бюлетені, дайджести, вісники з питань
політичних прав людини, незалежності, юридичного захисту жінок тощо. Серед них:
“Бюлетень Ґендерного бюро”, вісник інформаційно-консультативного центру “Діалог
різноманітностей”, дайджест Ресурсного центру ПРООН для журналістів з ґендерних
питань “Жінка, чоловік та мас-медіа” тощо.
Сьогодні інформаційний ринок України досить насичений і різноманітний. Кожен
може вибрати будь-який журнал до смаку, враховуючи свої інтереси, симпатії,
фінансову спроможність. На думку професора Н. Сидоренко: “чим більше гортаєш
журналів, тим розумієш, що вони схожі між собою порадами, подіями, репортажами,
запитаннями. Складається враження, ніби публікації видань для жінок – як фасон
модного вбрання, який кожен майстер-редактор чепурить по-своєму: то колір
змінить, то ґудзики інакші підбере...” [220, с. 21]. Стає все важчим вибрати
те, що задовольняло б своєю ориґінальністю, ненав’язливістю. Це спонукає
видавців “змагатися” за свого читача, підвищуючи тим самим рівень видань та
покращуючи його якісні характеристики.
Періодика для жінок – один із сегментів вітчизняного ринку засобів масової
інформації, що відрізняється численністю і розмаїтістю видань. Типологічне
осмислення періодики відбувалося в журналістикознавстві з моменту її
зародження. Саме ці аспекти її функціонування перебувають за межами
дослідницького інтересу сучасних науковців. Дослідниця преси Л.Шарончикова
зазначає: “З огляду на величезну розмаїтість типів і велику кількість видань
світ журнальної періодики описати і класифікувати складніше, ніж щоденні
газети. Класифікація журналів – складна, делікатна і невдячна справа, бо
модифікація їхніх типів, причому як за змістом, так і за формою, не
припиняється і часто виводить те чи інше видання за межі тієї чи іншої
категорії” [255, с. 89] (Тут і далі переклад наш. – О. С.). Однією із серйозних
перешкод на шляху глибокого і всебічного вивчення журнальної преси і виявлення
типології видань є відсутність універсальної методики, яка б дозволила виробити
комплексний аналіз сучасного журнального масиву або окремих його сегментів на
основі чітких критеріїв. Періодичні видання для жінок – самостійна група і
реально існуючий сегмент ринку засобів масової інформації. У період суспільних
змін, коли зростає роль жінки у професійному, діловому, суспільно-політичному
житті, читацька аудиторія стає багатоаспектним показником. Тому виникає
необхідність у детальнішому вивченні аудиторії і змістовних концепцій як
показників, що відображають цілі та задачі, які ставлять перед собою видавці.
У другому розділі дисертації ми спробуємо класифікувати періодику для жінок,
порівняти типологію української преси з європейською.
Періодичні видання для жінок не є винятком за кордоном. У зв’язку з цим ми
розглянемо деякі аспекти класифікації закордонних часописів, звернувшись до
досвіду дослідників цієї преси.
Так, спираючись на дисертаційне дослідження К. Ісакова, можна розглянути
типологію німецької преси для жінок. Він зазначає: “Німецька класифікація
журналів для жінок на відміну від української утилітарна, і головним критерієм
розподілу видань є періодичність (тижневики, двотижневики, місячні видання)”
[78, с. 48]. Причому до цих груп дослідник відносить лише “класичні” журнали
для жінок, або журнали “загального” характеру, в окремі ж групи виділені
видання із садівництва, домогосподарства, журнали мод (в українській
класифікації ці журнали розглядаються як жіночі). Характеристика “класичні” –
досить умовна, але, на думку К. Ісакова, необхідна. Вона введена з єдиною метою
– диференціювати величезну кількість видань для жінок, що виходять у Німеччині,
і розподілити їх за декількома групами.
При вивченні сегмента журнального ринку для жіночої аудиторії дослідники
закордонної преси так само, як і вітчизняні, зіштовхуються з низкою проблем,
які, на нашу думку, мають спільний характер. Наприклад, дослідник італійської
преси І. Гофман відзначає: “Періодика для жінок Італії досліджена досить
детально, але дані про кількість журналів, і зокрема – тижневиків, до яких
належать і жіночі, багато в чому є неточними” [43, с. 98]. Причина цього в
наступному: багато укладачів статистичних таблиць, які публікуються головним
чином для рекламодавців, відносять до журналів для жінок усі ті видання, де
переважає жіноча читацька аудиторія.
Схожа проблема виникає і на українському ринку засобів масової інформації. Н.
Сидоренко наголошує: “Нині лишаються досить “розмитими” критерії визначення
суто видань для жінок – це при тому, коли у назві чи підзаголовку відсутні
вказівки на специфічне призначення” [220, с. 27]. Сумнівів у визначенні
аудиторії не викликають ні “Натали”, ні “Єва”, ні “Женский журнал”, а також ті
газети й журнали, які визначають свій характер як “всеукраїнський журнал для
ділових жінок” (“Бізнес-леді”), “газета для жінок та про жінок”
(“Криворожанка”), “интимная газета для женщин” (“Интим”) тощо. Але є багато
видань, об’єктом зацікавлень яких є жінка нарівні з чоловіком і які
- Київ+380960830922