РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
У роботі використано 410 самців щурів популяції Вістар. Цей вид тварин
використовувався через те, що перетворення чоловічого статевого гормону у них
ідентичне цьому процесу у людини та перебігає з перевагою 5б – відновлення
[77]. Дослідження проводилися у різні вікові періоди, які відносяться до
важливих етапів постнатального онтогенезу у щурів. Відомо, що 3–7 доба після
народження є критичним періодом розвитку даного виду тварин, наприкінці якого
завершується статеве диференціювання гіпоталамуса [6]. На 65 добі життя у
самців щурів закінчується стадія пубертату, на протязі якої відбувається
перебудова нейроендокринної системи. А вже на 100 добі життя тварини мають
повністю сформовану та активно функціонуючу систему репродукції [257].
Крім того, стадії розвитку репродуктивної системи у щурів вивчені досить
докладно, для них розроблена періодизація постнатального розвитку, що дозволяє
порівнювати дані, які отримані на цьому виді тварин, з деякими періодами
онтогенезу у людини [258, 259].
Експериментальні тварини утримувалися у стандартних умовах віварію Інституту
проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського при природному освітленні
і раціоні, рекомендованому для даного виду тварин, та питному режимі ad
libitum. Дослідження проводилися відповідно до національних „Загальних етичних
принципів експериментів на тваринах” (Україна, 2001), які узгоджуються з
положеннями „Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які
використовуються для експериментальних та інших наукових цілей” (Страсбург,
1985) [260].
По досягненні 30–добового віку щурят всіх експериментальних груп переводили на
самостійне годування.
Самці щурів отримували препарати, що стимулюють метаболічні процеси та мають
здатність посилювати анаболічні процеси [252]. Згідно з літературними даними ми
використовували методику тестування неонатального порушення (або деструкції)
детермінації програми статевого розвитку, що рекомендована багатьма авторами
[261–263]. Введення речовин здійснювали у ранньому критичному періоді (3–7 доба
після народження), а маніфестація цих впливів досліджувалася у дорослому віці
(100 доба життя).
При вивченні впливу препаратів для неонатальної модуляції анаболічних процесів
використовували дози препаратів, у сім разів більші за терапевтичні, аналогічно
тому, як застосовують ТСП при створенні неонатальної гіперандрогенізації [160].
Метилурацил вводився у дозі 6 мг на 3–7 добі після народження (всього п’ять
ін’єкцій), рибоксин – у дозі 2,4 мг на 3–7 добі після народження (всього п’ять
ін’єкцій); ретаболіл – у дозі 1 мг, який вводився тільки на 3 добі життя,
оскільки це препарат подовженої дії. Контрольній групі вводили розчинник (вода
для ін’єкцій) в об’ємі 0,1 мл. Новонароджених тварин розподіляли на групи по
8–10 щурят в кожній:
а) група – метилурацил;
б) група – рибоксин;
в) група – ретаболіл;
г) група – розчинник.
З метою перевірки впливу цих препаратів на рівень тестостерону у неонатальному
періоді частину тварин виводили з експерименту на сьомий день після народження
та брали периферичну кров для визначення рівня чоловічого статевого гормону (за
допомогою стандартного комерційного імуноферментного набору „Стероид ИФА –
тестостерон” фірми „Алкор Био” (Росія)) . Для перевірки нетоксичності обраних
доз у неонатально оброблених тварин на сьомий день життя визначали активність
ферментів, які є класичними маркерами токсичного впливу на організм,
аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ) (метод
Райтмана–Френкеля); вміст загального білка в сироватці крові досліджували за
біуретовою реакцією за допомогою стандартних комерційних наборів фірми
„Реагент” (м. Дніпропетровськ), також у цих щурят реєстрували масу тіла та
сім’яників [264].
За даними дослідження, препарати ретаболіл, метилурацил та рибоксин, у
застосованих в експерименті дозах, не викликають токсичних змін у віці 3–7 діб,
оскільки показники активності ферментів АлАТ і АсАТ у них не перевищували
контрольні показники.
Анаболічний ефект препаратів у обраних дозах порівнювали за змінами вмісту
загального білка у сироватці крові. Дані, наведені у таблиці 2.1 показують, що
введення в неонатальному періоді ретаболілу, метилурацилу та рибоксину
призводило до різноспрямованих наслідків. Так, введення рибоксину (так само як
і розчинника) не змінювало вміст загального білка у крові тварин, при
застосуванні ретаболілу цей показник статистично вірогідно зменшувався
(Р< 0,02), а при введенні метилурацилу – збільшувався (Р< 0,02).
Таблиця 2.1
Вміст загального білка (ммоль/л/год) в сироватці крові тварин, оброблених
препаратами
Контроль
Введення у неонатальному періоді
Розчинника, 0,1 мл
Ретаболілу,
1 мг
Метилурацилу,
6 мг
Рибоксину, 2,4 мг
41,00±2,27
44,4±2,59
33,47±2,47
(Р< 0,02)
55,10±2,38
(Р< 0,02)
46,80±2,15
Примітка. Р – вірогідність відмінностей з контрольною групою
Таким чином, препарати з анаболічною дією, застосовані у неонатальному періоді
життя у нетоксичних дозах, спроможні як посилювати, так і гальмувати анаболічні
процеси в організмі щурят.
Між 90 та 99 добою життя неонатально інтактним та неонатально обробленим
тваринам вводили щоденно підшкірно, один раз на добу, ті ж самі препарати в
терапевтичних дозах з урахуванням коефіцієнта видової стійкості [265]:
метилурацил 90–99 доба 90 мг/кг (всього 10 ін’єкцій); рибоксин 90–99 доба 36
мг/кг (всього 10 ін’єкцій); ретаболіл 90–99 доба 3 мг/кг (всього 10 ін’єкцій).
Виділяли такі групи:
а) група – метилурацил неонатально + метилурацил 90–99 доба ;
б) група – рибоксин неонатально + рибоксин 90–99 доба;
в) гру
- Київ+380960830922