РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ КАФЕДРИ МУЗИКОЛОГІЇ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
(1912–1939)
У 1912 році у Львівському університеті при філософському факультеті польським
музикологом–медієвістом, етнографом та музичним критиком Адольфом Хибінським
була створена кафедра (Заклад) музикології. Вихованець мюнхенської школи,
Хибінський переніс європейську класичну наукову методологію та методи
організації музикології як науково-дослідної дисципліни в системі
університетського навчання на ґрунт Львівського університету. Це дало
можливість організувати педагогічну і наукову роботу на високому рівні та
продовжити традиції німецького і, ширше, європейського музикознавства у
Галичині.
Досліджуваний період (1912–1940 роки) був складним у суспільно-політичному
житті Галичини, яка до 1918 року входила до складу Австро-Угорської імперії,
після її розпаду – до Другої Речі Посполитої, з вересня 1939 року увійшла до
Радянського Союзу в складі УРСР, а з червня 1941 року пережила гітлерівську
окупацію. Усі політичні перипетії так чи інакше торкалися Львівського
університету як потужного осередку освіти та наукової думки першої половини ХХ
століття, його адміністративного укладу та організації навчального процесу.
Оскільки ми покликаємося на архівні документи, у яких фігурують різні назви
університету, а також прізвища викладачів, наукові титули та термінологія
першої половини століття, вважаємо за необхідне подати короткий огляд історії
Львівського університету досліджуваного періоду, його структури та
педагогічного складу.
2.1. Адміністративний уклад Львівського університету, його структура та
педагогічний склад (1912–1939)
Після розпаду Речі Посполитої у 1772 році Галичина увійшла до складу Австрії і
в рамках просвітницької політики австрійського імператора Йосифа ІІ у 1784 році
здійснюється реформа трьох головних імперських університетів – Віденського,
Празького та Львівського. Львівський університет став світським закладом,
завданням якого було забезпечувати науково-освітні потреби передовсім
українського населення [96, с. 249]. У 1787 році при Львівському університеті,
де основною викладовою мовою була німецька, було створено український інститут
Studium Ruthenum, де почалося викладання українською мовою. Це був, по суті,
другий україномовний навчальний заклад в Австрії після „Barbareum” у Відні, де
готували греко-католицьких священників.
На початку ХІХ століття у Львівському університеті відбувся ряд реформ: у 1805
році австрійська влада переіменувала університет на ліцей, а 7 серпня 1817 року
цісар Франц І знову поновив діяльність Львівського університету, правда, лише з
німецькою мовою навчання, який до 1919 року носив назву Університет ім. Франца
І (C. K. Uniwersytet im. Cesarza Franciszka I) [157, с. 15].
31 жовтня 1918 року Королівство Галичини та Лодомерії з Великим Князівством
Краківським перейшло від верховної влади австрійського уряду у Відні до
польського уряду у Варшаві. З цього часу Львівський університет підлягає владі
польського уряду, хоча всі закони і розпорядження за часів панування імперії
Габсбурґів залишилися чинними. 8 листопада 1919 року затверджується нова назва
„Університет Яна Казимира у Львові” (Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie), а
15 вересня 1920 року втратило юридичну силу законодавство Австрії і вступив у
дію Закон про вищі школи Польщі [115, с. 66].
До 1924 року університет складався з чотирьох факультетів: філософського,
юридичного, теологічного і медичного. Розпорядженням Міністерства Віросповідань
і Народної Освіти від 31 жовтня 1924 року філософський факультет було поділено
на два: гуманітарний і математично-природничий. Таким чином, кафедра
музикології спершу була створена на філософському факультеті, а після 1924 року
увійшла до складу гуманітарного факультету.
Кожен із чотирьох факультетів керувався колегіальним органом – радою професорів
факультету, або колегією, до якої входили декан, продекан, всі професори і два
виборні представники від доцентів. Кафедр у сучасному розумінні цього слова не
було, бо поняття кафедри пов’язувалося з особою професора, який читав певний
курс лекцій. Проте в університеті діяли наукові заклади або інакше інститути,
які приблизно відповідають сучасному поняттю про кафедру. Однак ранг
„інституту” був вищим за „кафедру”, а „заклад” був нижчим підрозділом, хоч в
певний період у польських університетах існували самостійні невеликі „заклади”,
які безпосередньо підпорядковувалися факультетові (деканові) [131, с. 259]. Там
відбувалися практичні та семінарські заняття, вони мали постійні приміщення,
обладнання, бібліотеки та обслуговуючий персонал.
Так, у щорічних програмах лекцій та інших інформаційних виданнях Львівського
університету найчастіше бачимо назву „Заклад” (в перші роки існування та з
1919-1920 ймовірно до 1924-1925 року, а також від 1933 і до кінця діяльності
1939 року). Назва „інститут” фігурує у документах з 1925- 1926 по 1932-1933
роки [131, с. 259]. Однак створювалася ця науково-педагогічна інституція за
зразком західно-європейських, точніше німецьких одноосібних музикологічних
кафедр, тому вважаємо за доцільне вживати у своєму дослідженні історично
установлену назву „Заклад музикології”, а також назву „кафедра” як синонім
попередньої, що відповідає європейській освітній термінології.
Педагогічний персонал Львівського університету складався з професорів,
приват-доцентів, асистентів і лекторів. Право викладання в університеті або
доцентуру можна було отримати лише після здобуття звання доктора та проходження
габілітації – після апробації опублікованої наукової роботи скласти колоквіум
зі спеціальності
- Київ+380960830922