РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКИЙ КОНЦЕРТ ДЛЯ МІДНИХ ДУХОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ: ПЕРЕДУМОВИ Й ЕТАПИ
ФОРМУВАННЯ ТА СТАБІЛІЗАЦІЇ ЖАНРУ
Музичний жанр (франц. "genre", від лат. "genus" — рід, вид) — багатозначне
поняття, що характеризує роди і види музичних творів, які склалися у процесі
історичного розвитку, у зв'язку з їх призначенням, умовами функціонування, а
також — з формою, структурою творів, художніми засобами тощо.
Різні аспекти проблеми жанру у музиці стали предметом дослідження багатьох
відомих музикознавців, зокрема, М.Арановського, В.Бобровського,
Н.Герасимової-Персидської, І.Земцовського, В.Клина, В.Конена, Л.Мазеля,
М.Михайлова, А.Мухи, С.Павлишин, Л.Пархоменко, С.Скребкова, А.Сохора,
Т.Смірнової, О.Царьова, В.Цуккермана, Л.Шаповалової, С.Шипа та інших.
Відповідно у музичній науці склались різні системи класифікації музичного
жанру, які ґрунтуються на виявленні головного жанрового чинника — жанрової
домінанти, до якої автори відносять:
функційну приналежність — життєву, художню (Л.Березовчук, Л.Мазель, М.Михайлов,
О.Соколов);
зміст (Т.Смірнова, В.Цуккерман, Л.Шаповалова);
структурно-семантичний інваріант (М.Арановський);
умови виконання (А.Сохор).
На думку І.Тукової, перераховані параметри (жанрові домінанти) у такому
абстрактному вигляді не дають уявлення про музичний жанр як цілісність. У
своєму дисертаційному дослідженні "Функціонування інструментальних жанрових
моделей західноєвропейського бароко в українській музиці другої половини ХХ
століття" автор пропонує наступну схему жанру як єдиної системи, в якій зближує
вищезазначені концепції, враховуючи у них всі жанрові елементи:
Функційний рівень:
життєва функція (або соціально-культурна) — умови побутування конкретного
жанру;
склад виконавців;
Семантично-композиційний рівень:
жанровий зміст;
композиційна схема;
засоби жанрової виразності (характерні для конкретного жанру).
Таким чином, функційний рівень репрезентує екстрамузичні жанрові властивості,
пов'язує його безпосередньо з позамузичними факторами, що обумовили виникнення
й побутування конкретного жанру.
У нашому дослідженні однією з підстав особливого тлумачення жанру концерту є
визначений за фахом склад виконавців, адекватний відповідній групі споріднених
інструментів.
Другий рівень — семантично-композиційний — характеризує вже безпосередньо
специфічні риси жанру, котрі стабілізувалися у період його розквіту. Елементи
цього рівня складають жанровий "каркас" — інваріант, що на наступних етапах
існування даного явища стає базою для його численних метаморфоз-варіантів [203,
с. 5-6].
Музичний жанр є динамічним явищем як за своєю сутністю, так і відносно інших
явищ — зміни умов побутування творів, розвитку музичної мови тощо. У процесі
його еволюційного розвитку стабільним аспектом залишається жанрова модель чи
інваріант, що характеризується викристалізованістю змістовних та композиційних
параметрів.
Збереження жанрових закономірностей стосовно певного історичного періоду
спричинило виникнення у сучасному музикознавстві понять "жанрового стилю" та
"жанрового змісту" (А.Сохор). Автор, поділяючи жанри на основі практики їх
суспільного побутування на "первинні" (прості) і "вторинні" (складні),
визначає, що саме перші з них (багаточисленні види пісень, танцю і маршу)
найбільш цілісно зберігають стабільність типологічної моделі незалежно від
історико-стильових умов. А "вторинні" жанри (опера, балет, оперета, різні види
інструментальних і вокально-інструментальних творів), у процесі свого
формування поєднують у собі властивості первинних.
Руйнування класичних критеріїв у мистецтві та естетиці, здійснене впродовж ХІХ
століття, спричинило до формування і утвердження нової жанрової концепції, що
одержала назву "змішаний жанр" (М.Лобанова).
У ХХ столітті жанр-рід втрачає свою типологічну стійкість. Він набуває рис
таких нових явищ як дифузність, відкритість, що приводить до відмови від
строгої ієрархії жанрових засобів, які склались в рамках класико-романтичного
канону. Відповідно, переглядається коло змісту старих жанрів, які знаходяться
під впливом нових, а їх асоціативне відтворення у музикознавчій науці одержало
визначення "узагальнення через жанр" (А.Альшванг).
М.Лобанова розглядає дві можливості оновлення жанру. Перша з них пов'язана з
його "розростанням", утворенням "понаджанрів" або "понадциклів": у
Д.Шостаковича між собою пов'язані опери, Перший фортепіанний концерт,
"Афоризми", Прелюдії ор. 34, музика до постановки Кімовим "Гамлета" — їх
схожість виникає на основі лейтжанрів, прийомів музичного монтажу, активної
жанрової трансформації, пародіювання.
Протилежна тенденція стосується внутрішнього оформлення циклу, який допускає
щоразу більшу кількість жанрових складових, варіантність їх сполучень.
Індивідуальне трактування циклу пов'язане з іменем А.Веберна, а також
відноситься до здобутків К.Дебюссі, Б.Бартока, Д.Шостаковича тощо.
Іншим проявом цієї тенденції є перебудова жанрового складу в циклі, незвичні
поєднання, співіснування дуже яскравих жанрів, що позначені, на перший погляд,
несумісною семантикою. В найбільшій мірі, на думку автора, це є характерним для
стилю Д.Шостаковича, у творчості якого переплітаються музичне і немузичне,
драматургічність мислення, підвищена асоціативність, що спонукають до
багатомірності жанрових вирішень [110, с. 162-163].
ХХ століття характеризується стрімким розвитком концертного жанру, посиленням
самого принципу концертності. На сучасному етапі він втрачає типологічні
ознаки, які склалися впродовж попередніх історико-стильових епох. Зокрема,
асимілюючи жанровий потенціал симфонії, концерт набуває рис розгорнутої
мас
- Київ+380960830922