Розділ 2 Меморандуму FMI, Inc.
стосовно законодавчого регулювання ринку деривативів від 24 лютого 1998 року
[56].] Втім, зазначене не усуває юридичного впливу на відповідні відносини,
учасники яких діють в межах, що їх визначають норми права. Відтак, держава
врешті решт гарантує зв’язок між носіями суб’єктивних прав та обов’язків
незалежно від кількості “позапублічних” регуляторів, що впливають (може – й
більш ефективно) на такий зв’язок.
По-п’яте, загальна структура правовідношення постає як єдність таких елементів:
суб’єктів, об’єкту, матеріального (поведінка суб’єктів) та юридичного
(суб’єктивні права та обов’язки) змісту [7, с. 99-100]. Така схема має найбільш
загальний характер і відображає усі суттєві аспекти правовідношення як
суспільного явища. За думкою Р.О. Халфіної, необхідними й достатніми для
характеристики правовідношення є такі елементи: правовий статус учасників,
взаємозв’язок їх прав та обов’язків, реальная поведінка участників відповідно
до їх прав та обов’язків [207, с. 211]. Втім, усі зазначені елементи повністю
охоплюються структурою, запропонованою С.С. Алексєєвим.
Останнім часом в літературі було висловлено думку про те, що зміст
правовідношення може не включати юридичного обов’язку, який кореспондує
суб’єктивному праву. Така позиція обґрунтовується тим, що в абсолютних
правовідносинах суб’єктивне право забезпечується станом неправа, тобто станом
відсутності у всіх третіх осіб цього суб’єктивного права, а у відносних –
станом неправа та відповідним юридичним обов’язком [12, с. 537]. Проте стан
неправа для певної особи може існувати й незалежно від правовідношення. В
абсолютних правовідносинах має місце не “всезагальне” утримання від порушення
чужих прав, як вважає В.А. Бєлов, а покладення “на кожного” пасивного
юридичного обов’язку бездіяльності. Саме тому, зокрема, абсолютні
правовідносини характеризуються формулою “один до кожного”, а не “один до всіх”
– в останньому випадку конструювання відповідного юридичного обов’язку було б
дійсно позбавлено сенсу, оскільки б він не мав конкретного адресата.
Нарешті, по-шосте, вивчення будь-якого виду правовідносин є неповним без
досліждення підстав іх виникнення, змін та припинення – юридичних фактів. При
цьому в даному аспекті не має значення чи сприймаються юридичні факти як
елемент правовідношення [12, с. 532], чи як його фактична передумова [63, с.
5].
Отже, конкретний аналіз певного правовідношення досягається визначенням його
об’єкту, суб’єктного складу, юридичного змісту, підстав його виникнення, зміни
та припинення.
Цінні папери як особлива юридична конструкція слугують полегшенню обігу
суб’єктивних цивільних прав (передусім – зобов’язальних), введенню їх в обіг
подібно до матеріальних речей. Відтак, стосовно цінних паперів традиційно
розрізняються права “на цінні папери”, які мають речовий характер і об’єктом
яких є самі цінні папери, і права “з цінніх паперів”, права, які втілені в них
[130, с. 373; 193, с. 40]. Відповідно відбувається подвоєння й правовідносин з
приводу цінних паперів: одні з таких правовідносин пов’язані з привласненням
цінних паперів як об’єктів цивільних прав, інші – з належністю та реалізацією
прав, втілених у цінних паперах. Нерозривний зв’язок цих груп правовідносин в
конструкції цінного паперу знаходить легальне вираження, зокрема, у вимогах
слідування “права з паперу” “праву на папір” (ч. 2 ст. 194 ЦК України). Крім
того, суттєве теоретичне й практичне значення має визначення моменту і порядку
виникнення цінних паперів і втілених в них прав [3, с. 212].
Юридична конструкція цінного паперу як об’єкту цивільних прав передбачає три
стадії його існування: 1) виникнення цінного паперу як цивільно-правового
об’єкту; 2) обіг цінного паперу; 3) здійснення права, що втілене у цінному
папері [4, с. 118]. Саме в межах вивчення цих стадій „життєвого циклу” похідних
цінних паперів має бути приділена увага юридичним фактам, що лежать в основі
динаміки відповідних правовідносин.
Отже, дослідження конструкції похідних цінних паперів передбачає вивчення таких
основних груп правовідносин, що виникають у зв’язку з ними:
Правовідносини з випуску похідних цінних паперів.
Правовідносини із закріплення прав на похідні цінні папери.
Правовідносини з переходу прав на похідні цінні папери, а також з приводу
реалізації прав з похідних цінних паперів.
Об’єктом зазначених правовідносин є похідні цінні папери, що визначаються як
різновид цінних паперів взагалі. Розмаїття природних, економічних, соціальних
властивостей існуючих предметів та явищ зумовлює те, що поняття конкретного
правового об’єкту (виду об’єктів) втілює у собі юридичну модель певної ділянки
позаюридичної реальності, і ця модель не є “копією з натури” [65, с. 180].
Зазначене повною мірою проявляється у проблемі виникнення правових об’єктів як
таких.
Як слушно зазначається в літературі, розгляд питання щодо будь-якого об’єкту
цивільних прав означає розгляд питання про цивільно-правовий режим певної
категорії явищ об’єктивної дійсності [183, с. 109]. Зазначене судження носить
узагальнюючий характер і видається справедливим незалежно від того, яка саме
група явищ об’єктивної дійсності визначається як правовий об’єкт – матеріальні
предмети, речі (М.М. Агарков), дії осіб (О.С. Іоффе, Н.Д. Єгоров, Я.М.
Магазінер), речі та дії осіб разом (Д.І. Мейер), взагалі будь-які блага (А.П.
Сергєєв, Н.І. Матузов).
Для деяких матеріальних предметів (наприклад, не обмежених в обігу рухомих
речей, що не становлять особливої економічної цінності чи соціальної
значущості) юридична конструкція речі є лише правовою оболонкою, яка дозволяє
здійснити юриди
- Київ+380960830922