Підвищення педагогічної майстерності вчителя літератури в системі післядипломної освіти

РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ У ПІДВИЩЕННІ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ
ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Післядипломна освіта як умова підвищення педагогічної майстерності вчителя
літератури
Педагогічна майстерність вчителя літератури належить до тих духовно-практичних
властивостей особистості, які мають динамічний характер, зумовлені у своєму
розвитку як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками і тому вимагають постійної
уваги та вдосконалення. Для вчителя літератури важливим є відчуття часу,
розуміння художньо-історичних закономірностей образного освоєння дійсності,
вміння налагоджувати діалог з літературно-естетичними цінностями минулого і
сьогодення. У пошуках відповіді на численні запитання, які виникають у процесі
шкільної освіти, вчитель літератури прагне спиратися на власний теоретичний і
практичний досвід, активно розмірковує над проблемними ситуаціями, пов’язаними
із сприйманням та осмисленням художніх творів, намагається передати естетичне
ставлення до світу мистецтва своїм учням під час навчальної та пізнавальної
виховної роботи.
Безперечно, педагогічна майстерність не з’являється спонтанно. Вона має
об’єктивно-суб’єктивну зумовленість, спирається як на зовнішні, так і внутрішні
чинники, визначається тим досвідом, який пов’язаний з процесом спілкування зі
світом мистецтва, його пізнання та примноження. Саме тому актуальним є питання
підвищення педагогічної майстерності вчителя літератури в системі
післядипломної освіти.
Сьогодні питання післядипломної освіти педагогічних працівників набувають
активного і широкого вивчення у таких напрямах: теоретико-методологічна основа
післядипломної освіти (С.Крисюк, Н.Протасова); особливості педагогічного
процесу післядипломного навчання (О.Галус, Л.Зазуліна, О.Козлова, В.Пуцов,
В.Руссол, М.Скрипник, Є.Смотрицький, Т.Сущенко, О.Чернишов); зарубіжний досвід
післядипломної освіти (М.Красовицький, А.Міхеєв); методична робота з вчителями
української мови і літератури, гуманітарна підготовка в системі післядипломної
освіти (О.Гальонка, Л.Іванова, П.Кононенко, Л.Ляхоцька, О.Неживий, В.Химинець,
О.Химинець, І.Цимбалюк); неперервний підхід до підготовки педагогічних кадрів
(В.Вакуленко, Н.Клокар) розвиток та підвищення педагогічної культури
(М.Скрипник), педагогічної техніки (С.Болсун), професійно-особистісних якостей
(В.Вітюк, А.Розенберг), мовної компетенції (Н.Задорожна), інформаційної
культури (А.Соколовська), індивідуального стилю педагогічної діяльності
(В.Федоров); естетичне виховання вчителя в системі післядипломної освіти
(В.Швирка); психологічні особливості післядипломної освіти (А.Розенберг,
В.Трохименко); питання якості післядипломної освіти (Л.Набока, О.Наумець,
Є.Хриков); підвищення кваліфікації у міжкурсовий період (Л.Полак) та ін.
Разом з тим, дослідники неодноразово наголошують на потребі подальшого
теоретичного і практичного забезпечення системи післядипломної освіти, зокрема
вчителів гуманітарного профілю, звертаючи увагу на різноманітні причини, які
виявляються в результаті специфічно-профільних, суб’єктивно-особистісних, так і
державно-освітніх процесів. Так, В.Протасова акцентує увагу на суспільних
вимогах, які спонукають вчителів та педагогічну систему в цілому до змін і
перебудови: „вимоги, які висуває суспільство до освіти, набувають небаченої
мінливості та динамізму. В умовах науково-технічної революції високий в цілому
рівень знань та освіти не вирішує соціально-економічних проблем. Накопичення і
швидке оновлення інформації, інтерналізація та глобалізація життя сучасного
суспільства призводять до того, що зміни в одній галузі дуже швидко
переносяться на інші...орієнтація на можливість разового отримання знань у
сучасних умовах стає безперспективною” [234:11].
Зміни у сфері викладання таких дисциплін у школі, як українська та зарубіжна
література, позначаються на змісті освіти педагогічних працівників,
учителів-словесників, спонукають їх до постійного стеження за актуальними
питаннями у сфері мистецтва, удосконалення своєї педагогічної майстерності,
відвідування курсів післядипломної освіти. На це, зокрема, вказує Т.Кирчів:
„учителеві літератури потрібно перебудовуватися, удосконалювати свою фахову і
методичну майстерність, бути достатньо поінформованим з того, що є новим у
курсі літератури” Учений також звертає увагу на те, що якісних змін зазнають і
шкільні програми з української літератури, збагачуються новими іменами
письменників, новими художніми творами для текстуального вивчення, новими
літературно-критичними статтями [52: 83].
Не менш важливим залишається питання теоретичного забезпечення системи
післядипломної освіти вчителів літератури, розробки шляхів оптимізації та
інтенсифікації цього процесу, визначення його змісту, форм і напрямів. Як
зазначає С.Крисюк, „система післядипломної освіти педагогічних кадрів, яка
склалася в Україні має свою специфіку, історію і певною мірою відповідає
потребам країни. Проте, тривалий час питання підвищення кваліфікації і
перепідготовки вчителів не досліджувалися. Лише у 80-ті і на початку 90-х років
увагу дослідників було звернено до теоретичних основ підвищення кваліфікації
працівників освіти [52 : 9].
За словами А.Нікуліної, в Україні функціонує система безперервної освіти, яка
передбачає чотири групи закладів. До першої входять ті, які дають базову освіту
всім членам суспільства до вступу у трудові ресурси. До них належать дитячі
садки, середні школи, гімназії, професійно-технічні й інші училища, ліцеї,
коледжі, технікуми, вузи тощо. До другої групи належать заклади, які надають
додаткову освіту і виховання в період проходження базової освіт