РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ
Основними задачами цього розділу було дослідження міжнародної праці, проблем
нелегальної трудової міграції, матеріальних норм, що стосуються українських
громадян в сфері трудових правовідносин в правових системах Німеччини,
Скандинавських країн, США, Іспанії, Великої Британії, Ірландії, Російської
Федерації. Також окремо досліджуються проблема міграції робочої сили в
Україні.
2.1. Міжнародно-договірне регулювання трудової міграції
2.1.1. Міжнародні договори в галузі міжнародного приватного трудового права
містять найчастіше матеріальні норми. Такі норми регулюють питання пов’язані з
різними ситуаціями міжнародної міграції робочої сили. Саме трудову міграцію
слід відносити до такої, що вперше стала предметом систематичного дослідження в
межах міжнародного регулювання. Як у минулі часи, так і сьогодні проблема
міграції гостро стоїть перед країнами світу. Саме через це різні країни
укладають міжнародні двосторонні та багатосторонні договори в цій галузі.
Основними серед них слід назвати договори, укладені в рамках ООН та її
спеціалізованих установ, наприклад, МОТ, договори Європейського Союзу, Ради
Європи, СНД та інші.
Важливе місце серед вище зазначених договорів займають конвенції ООН. В галузі
регулювання трудового положення мігрантів розроблено та ухвалено на 45-й сесії
Генеральної Асамблеї ООН в 1990 р. Конвенцію про захист прав трудящих-мігрантів
та членів їх сімей [70, 213 - 242].
Конвенція забороняє будь-які прояви дискримінації прав трудящих-мігрантів та
членів їх сімей щодо статі, раси, кольору шкіри, мови, релігійних та політичних
переконань, національного, етнічного або соціального походження, громадянства,
віку, економічної, майнової, сімейної або іншої ознаки. В Конвенції закріплені
також основні права людини.
Конвенцією передбачається заборона дискримінації трудящих-мігрантів в сфері
трудових відносин, вони мають право на таке ж сприятливе ставлення, як і
громадяни праці за наймом. Такий принцип діє і в сфері колективних договорів та
соціально-партнерських відносинах. Тобто до трудящих мігрантів застосовується
національний режим, який також передбачається і українським законодавством.
Трудящі-мігранти та члени їх сімей мають право на отримання інформації від
країни походження чи країни праці за наймом щодо умов їх перебування та оплати
діяльності, якою вони можуть займатися. Вони повинні знати вимоги, яких треба
додержуватись в країні праці за наймом, та в який орган, слід звертатися у
випадку зміни або порушення вище зазначених умов. Тобто в Конвенції закладено
принцип регулювання міграційного потоку на основі отримання інформації. В
Україні такий принцип ще знаходиться не належному рівні. Трудящим мігрантам, що
перебувають в Україні не надається належним чином інформація щодо умов, на яких
вони можуть займатися трудовою діяльністю.
Трудящі-мігранти та члени їх сімей мають право вільного пересування по
території країни праці за наймом та вільно обирати місце проживання в ній, але
це не повинно суперечити умовам дозволу на працю, що їм видається.
Як і громадяни країни праці за наймом, трудящі-мігранти мають право на
створення профспілок.
Якщо в країнах існують обмеження щодо прийняття трудящих-мігрантів на роботу,
вони повинні припинитись, якщо трудящі - мігранти прожили в країні
працевлаштування більше п’яти років. Таке положення відсутнє в законодавстві
України, але доцільно було б його ввести за умови, що трудящий-мігрант отримає
право на проживання з правом здійснення трудової діяльності без отримання
додаткових дозволів для іноземних громадян, що постійно проживають на території
України більше п’яти років.
Трудящий-мігрант на основі невиконання зобов’язань, що витікають з трудового
договору, якщо тільки виконання такого зобов’язання не представляє собою
отримання дозволу на роботу, не повинен позбавлятися права на проживання або
отримання роботи, або висилатися з країни.
Після закінчення перебування в країні праці за наймом працівник-мігрант та
члени його сім'ї мають право перевести свій заробіток, заощадження, своє
особисте майно та речі на батьківщину. Депортація з країни не позбавляє
працівника-мігранта заробітної платні і інших виплат, що належить йому.
У разі смерті трудящого-мігранта або розірванні браку країна праці за наймом
повинна позитивно вирішити питання про надання членам сім'ї цього мігранта
дозволу на проживання.
Відносно трудящих-мігрантів, які одержали обмеження щодо строків дозволу на
роботу, країна праці за наймом може надавати право вільного вибору діяльності
за умови, що трудящий-мігрант законно проживав на території країни праці за
наймом впродовж передбаченого в його національному законодавстві періоді, який
не повинен перевищувати двох років. Також забороняється обмежувати доступ
трудящого-мігранта до трудової діяльності, зважаючи на надання пріоритету
власним громадянам. Проте будь-яке таке обмеження непридатне до
трудящого-мігранта, законно проживаючого на території країни перебування
протягом передбаченого в національному законодавстві періоді, який не повинен
перевищувати п'яти років.
Питання про перебування працівника-мігранта в країні перебування (якщо його
трудова діяльність з тих або інших причин припиняється до закінчення терміну
дозволу на перебування в країні) розв'язується Конвенцією ООН таким чином:
працівників-мігрантів, яким дозволено вільно вибирати вид трудової діяльності,
не вважають такими, що втратили постійний статус або виданий їм дозвіл на
проживання, якщо вони припиняють роботу. Дозвіл на проживання не анулюється,
принаймні, впродовж те
- Київ+380960830922