РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЛІКУВАННЯ.
В основу роботи покладено аналіз результатів обстеження і динамічного
спостереження за 304 пацієнтками з хронічним тазовим болем у віці від 18 до 40
років із тривалістю больового синдрому від 4 місяців до 7 років (у середньому
2,3±0,2 роки). Основну групу склали 84 пацієнтки з больовим синдромом на фоні
зовнішнього генітального ендометріозу різної локалізації. Контрольну групу
склали 15 жінок, що не страждають гінекологічними чи хронічними
екстрагенітальними захворюваннями, що проходили профілактичний огляд.
2.1. Методи дослідження.
При обстеженні хворих із хронічними больовими відчуттями ми розділили проведені
заходи на кілька послідовних етапів.
Перший і другий етапи дослідження здійснювалися амбулаторно. При першому візиті
хворої ми детально з'ясовували загальний та гінекологічний анамнез. У
загальному анамнезі особливу увагу звертали на спадковість, період дитинства,
період статевого дозрівання, перенесені екстрагенітальні захворювання, травми,
операції, наявність хронічної патології. Крім того, уточнювали, чи не страждає
пацієнтка психічними розладами, чи не зверталася за допомогою до психіатра чи
психотерапевта.
Під час бесіди з хворою ми прагнули з'ясувати, чи страждає вона від хронічного
стресу, чи не було в анамнезі гострої психотравмуючої ситуації. Нам було
важливо скласти уяву про особливості взаємин у родині хворої, наявність
побутових і інших проблем. З анамнезу з'ясовували особливості менструальної,
статевої і репродуктивної функції, а також перенесені гінекологічні
захворювання.
Докладно вивчали анамнез болю: його тривалість, частоту виникнення больових
відчуттів, їх динаміку (за час захворювання, і протягом доби), сенсорну якість,
локалізацію, іррадіацію болю і зв'язок з фазами менструального циклу.
З'ясовували наявність причин, що провокують біль, а також уточнювали
ефективність методів, застосовуваних пацієнткою для його усунення (аналгетичні
і спазмолітичні засоби, транквілізатори, тепло, відпочинок і ін.). Нам
здавалося важливим одержати дані про спряженість болю з вегетативними і
психоемоційними порушеннями, наявність симптомів ураження сечовивідних шляхів і
шлунково-кишкового тракту, диспареунії. Крім того, уточнювали характер і
ефективність проведеного раніше лікування.
Після ознайомлення з анамнезом проводили традиційний загальний і гінекологічний
огляд.
Комплекс заходів першого етапу у всіх спостереженнях включав трансвагінальне
сканування органів малого тазу і комплекс лабораторних аналізів (загальний
клінічний аналіз сечі, загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові,
дослідження мазків із статевих шляхів на флору і ступінь чистоти, інші тести –
за показаннями).
На другому етапі амбулаторно всім хворим були виконані рентгенографія
попереково-крижового відділу хребта, ультразвукове дослідження нирок і органів
черевної порожнини, тестування на наявність TORCH-інфекції.
Дослідження третього етапу проводили як амбулаторно, так і в стаціонарі. За
показаннями проводили гістероскопію з роздільним діагностичним вишкрібанням
слизової оболонки шийки та тіла матки (13,1%); біопсію шийки матки (1,6%);
гістеросальпінгографію (12,1%); ректороманоскопію (100%); ірігоскопію (34,7%);
колоноскопію (9,8%); езофагогастродуоденофіброскопію (24,7%); цистоскопію
(4,9%); екскреторну урографію (3,9%); електроенцефалографію (3,9%).
Хворих оглядали хірург, невропатолог, травматолог, уролог, гастроентеролог для
виявлення екстрагенітальних захворювань, симптомом яких може бути біль в
ділянці тазу.
За показаннями робили діагностичну або оперативну лапароскопію (104 пацієнткам)
та лапаротомію (45 пацієнткам).
На четвертому етапі робили морфологічне дослідження біоптатів та їхнє
тестування на вміст рецепторів стероідних гормонів (у пацієнток із зовнішнім
генітальним ендометріозом).
УЗД проводилося за допомогою апарату „Siemens Sonoline Sl 250” (Німеччина), що
працює в реальному масштабі часу. Спочатку ехографію проводили по
загальноприйнятій методиці з наповненим сечовим міхуром із використанням
трансабдомінальних датчиків при частоті 3,5 мгц. Потім після випорожнення
сечового міхура здійснювали трансвагінальне сканування із застосуванням
датчиків при частоті 5 мгц. Трансвагінальне сканування виконували на
гінекологічному кріслі, використання якого в якості маніпуляційного столу є
найбільш прийнятним, тому що сприяє вирішенню одночасно декількох задач.
По-перше, усуваються будь-які обмеження для вільного переміщення
трансвагінального ехо-перетворювача в різноманітних проекціях горизонтальної
площини малого тазу (дана обставина обумовлена тим, що для трансвагінального
випромінювача, на відміну від трансабдомінальних ультразвукових датчиків,
внаслідок подовження його робочої частини необхідний значно більший кут нахилу
стосовно площини сканування). По-друге, ізольована регуляція спинки і сидіння
крісла істотно покращує діагностику стану внутрішніх статевих органів: дозволяє
виявити навіть мінімальну кількість „вільної” рідини в черевній порожнині,
оцінити стан маткових труб, а також ліквідувати небажані перешкоди, що
виникають при відбитку від петель кишківника. По-третє, досягається можливість
застосування принципу дворучної маніпуляції в процесі ультразвукового
сканування. І, нарешті, гінекологічне крісло виконує своєрідну
психопрофілактичну роль: попереджує появу негативних емоцій у пацієнток, тому
що сприяє асоціації трансвагінальної ехографії зі звичайним гінекологічним
оглядом. Усі пацієнтки попередньо інформувалися про особливості процедури
трансвагіна
- Київ+380960830922