Розділ 2
Фінансове забезпечення інноваційної діяльності в Україні
2.1. Сучасний стан фінансування інноваційної діяльності в Україні
Процеси розвитку та фінансування науково-технічної сфери підлягають науковому
дослідженню й аналізу, як усі явища і феномени в економіці для виявлення
основних тенденцій і закономірностей їх реалізації. На підставі виявлених
закономірностей здійснюється прогнозування подальшого усталення
науково-технічної та інноваційної діяльності, а також передбачають наслідки
впроваджуваних заходів. Досить важливим є проведення постійного систематичного
дослідження сфери науки і інновацій.
Метою даного підрозділу є комплексний аналіз стану фінансування та економічного
стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, визначення основних
тенденцій, які склалися у цій сфері фінансування, з’ясування необхідних
напрямів розвитку зазначених процесів в порівнянні з тенденціями, притаманними
розвинутим країнам світу.
Науково-технічна діяльність тісно пов’язана з інноваційною. Фундаментальні та
пошукові дослідження і розробки створюють передумови для отримання інновацій,
втілених у нових поколіннях техніки, технологій, матеріалів. Інноваційна
діяльність теж пов’язана зі трансфертом технологій – закупівлею за кордоном у
першу чергу патентів, ліцензій, ноу-хау. Дослідження інноваційної діяльності,
механізмів її фінансового забезпечення слід здійснювати у нерозривному зв’язку
з аналізом сфери досліджень і розробок.
Основні тенденції і структурні пропорції в сфері фінансування науково-технічної
та інноваційної діяльності досліджують аналізуючи ряд характерних для
науково-технічної інноваційної сфери показників, визнаних світовою практикою,
шляхом порівняння з показниками інших країн.
Важливим показником, який об'єктивно характеризує рівень суспільних витрат на
науково-технічну та інноваційну діяльність у загальному балансі національного
господарства, є наукоємність валового внутрішнього продукту (ВВП) і зокрема –
витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до обсягу ВВП.
Наукоємність ВВП розглядається сьогодні як одна з найважливіших характеристик
інноваційності країни, тому що чітко корелює з впливом вітчизняного
науково-технічного потенціалу на соціально-економічний розвиток країни.
Зростання частки ВВП, що витрачається на наукові дослідження не тільки дає
змогу нарощувати такий вплив, але й докорінно міняє функціональну роль науки в
житті країни. Світовий досвід підтверджує, що при значенні цього показника
менше 0,4%наука в даній країні може виконувати лише певну соціокультурну
функцію. При переході через цей рубіж вона може виконувати деяку пізнавальну
функцію. І лише при витратах на науку, що перевищує 0,9% ВВП, можна
розраховувати на помітний вплив вітчизняної науки на розвиток економіки, тобто
включається її економічна функція.
З метою здійснення порівняльного аналізу прослідкуємо динаміку цього показника
в розвинених країнах світу (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Фінансове забезпечення науки в розвинених країнах
(частка витрат на ДіР у ВВП, %)
Рік
США
Японія
Німеччина
Франція
Велика Британія
Італія
Канада
1985
2,8
2,6
2,7
2,3
2,3
1,1
1,4
1990
2,7
2,9
2,8
2,4
2,2
1,3
1,5
1995
2,6
2,7
2,5
2,4
2,2
1,3
1,5
2000
2,8
2,9
2,7
2,4
2,3
1,7
1,6
2015*
3,0
3,0
2,9
2,6
2,5
2,3
1,9
Джерело: Иванова Н. Инновационная сфера: итоги столетия // Мировая экономика и
международные отношения. – 2001.-№ 8.- с.22-34.
* - прогнозна величина.
Останнім десятиріччям показники загальної наукоємності ВВП розвинених країн
стабілізувалися за збереження невеликих щорічних коливань. Для США, Японії та
Німеччини цей показник закріпився на рівні 2,5-2,8 %, у Франції та
Великобританії 2,2-2,4 %, в Італії і Канаді 1,3-1,5 %. Частка цивільних ДіР
зросла у США та Франції після згортання ряду оборонних програм, а також в
результаті підвищення інноваційної активності приватного сектору. Також ДіР
націлені на вирішення завдань цивільного характеру. Зазначимо, що в подальшому
відбуватиметься поступове, але незначне підвищення показників наукомємності.
Країни ЄС на саміті в Лісабоні у 2000 році поставили за мету збільшити частку
витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи в середньому по
ЄС з 1,9 % до 3% ВВП, підкресливши, що основний внесок у нарощування витрат має
зробити приватний сектор, а на державному рівні необхідно забезпечити ефективне
стимулювання вкладень коштів у науку.
Регіоном прискореного розширення науково-технічної сфери за останнє десятиріччя
стала Південно-Східна Азія. Нові індустріальні країни ( Південна Корея,
Тайвань, Сінгапур, Гонконг) збільшили наукоємність в півтора-два рази і
наближаються за цим показником до півня європейських країн. В Південній Кореї
вже досягнутий американський рівень, яка протягом 1971–1988 років збільшила
свої витрати на науку у 220 разів і ВВП при цьому виріс у 36,6 раза. Останні
дані говорять про те, що ця тенденція проявляється і в Китаї. В Індії доля ДІР
у ВВП стабілізувалася на рівні 0,8 % [88].
За даними Державного комітету статистики України, витрати коштів на науку в
Україні мали таку динаміку (див. табл. 2.2)
Таблиця 2.2
Національні витрати на дослідження і розробки в Україні за роками
( у фактичних цінах)
Показник
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
ВВП, млн.грн.
102593,0
130442,0
170070,0
204190,0
225810,0
267344,0
344822,0
Загальний обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт, млн.грн.
1260,9
1554,1
2046,3
2432,5
2611,7
3597,4
4251,7
% до ВВП
1,23
1,19
1,20
1,19
1,16
1,35
1,23
Розраховано автором за даними Держкомстату України.
Наведені дані свідчать про значне відставання України за цим
- Київ+380960830922