РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВ
Дослідження інструментів залучення кредитних ресурсів на підприємстві
Залучення грошових ресурсів покликано усунути коротко -, середньо - і
довгострокові дефіцити коштів. Причинами короткострокового дефіциту можуть бути
коливання у доходах і видатках, неритмічність у виробництві, реалізації
продукції, надходженні сировини і матеріалів; розбіжності щодо потреб у коштах
і термінах фінансових надходжень (із бюджету, цільових державних фондів, від
партнерів та інвесторів); форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили),
які випливають з коливань кон’юнктури на фінансовому ринку, спричинених
тимчасовими ускладненнями у виконанні фінансових зобов’язань тощо.
Середньо - і довгострокові дефіцити грошових ресурсів пов’язані з фінансуванням
приросту обігових коштів та інвестицій. Фінансування обігових коштів
спрямовується, перш за все, на відновлення (покриття нестачі) обігових коштів,
а також на ринкову зміну структури їхніх джерел (зниження частки банківського
кредиту, збільшення частки фінансування за рахунок випуску власних цінних
паперів).
Зробимо кілька зауважень щодо фінансування короткострокового дефіциту грошових
ресурсів, відновлення обігових коштів і платоспроможності, а також асигнувань з
бюджету (державного, регіонального чи місцевого). Як правило, фінансування
короткострокового дефіциту грошових ресурсів здійснюється підприємством за
рахунок банківського кредиту, кредиторської заборгованості чи авансування
коштів споживачам, а на міжнародному рівні – за рахунок випуску
короткострокових цінних паперів, наприклад, середніх фінансових векселів.
У поточній діяльності підприємства слід враховувати кон’юнктурні зміни
структури джерел обігових коштів. Дослідження показало, що на початку ринкових
перетворень економіки (початок 1990-х років) приблизно 65% джерел фінансування
підприємств формувалося безпосередньо за рахунок банківського кредиту,
відповідно 25% - статутного фонду, 10% - сальдо-нетто кредиторської
заборгованості, то у ринкових умовах (наприкінці 2004 року) ця структура має
таке співвідношення: приблизно 50% - акціонерний капітал і нерозподілений
прибуток, відповідно 50%- за рахунок емісії облігацій і комерційних паперів
(серійних фінансових векселів), банківського кредиту і сальдо-нетто
кредиторської заборгованості у різних співвідношеннях останніх трьох позицій
(наприклад, 1:1:1 або 2:2:1 тощо). Така частка активів підприємства, вкладених
у цінні папери, може досягти 20%, тому з огляду на стан фондового ринку
підприємство змушене скористатись емісією цінних паперів, яка є доцільнішою,
ніж залучення банківських кредитів із номінальним процентом (особливо у
теперішніх умовах) [ 121].
Доступ до фінансових ресурсів через цінні папери доцільно розширювати,
використовуючи майнові права. Емітенти, які не можуть забезпечити високої
прибутковості за своїми цінними паперами, застосовують їхній випуск із
товарними погашеннями, наданням цінових і податкових пільг, пільг за оренду, з
участю у придбанні нерухомості та ін., щоб викликати зацікавленість своїми
цінними паперами в інвесторів і таким чином збільшити попит на фондовому ринку.
Операції з цінними паперами, що мають товарне погашення, можуть стати наріжним
напрямком інвестиційної політики підприємства та сприяти зниженню його затрат,
розширенню доступу до дефіцитних ресурсів і забезпеченню стабільності в його
діяльності.
Велику питому вагу у структурі капіталу, як правило, має власний капітал.
Водночас підприємство, яке використовує у своїй діяльності лише власний
капітал, не завжди має можливість за сприятливої кон’юнктури ринку швидкими
темпами нарощувати обсяги виробництва, підвищувати рентабельність власного
капіталу тощо. Крім того, деякі галузі виробництва мають сезонний характер, а
тому у період підвищення ділової активності у підприємств збільшується потреба
у додатковому залученні коштів.
Що стосується емісії облігацій як способу використання альтернативного
інструменту залучення довгострокових грошових ресурсів, до недавнього часу тут
також існувала низка перешкод, головною з яких до 1997 року була норма,
регламентована в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” від
22.05.1997 року, згідно з якою сума залучених коштів у результаті розміщення
облігацій оподатковувалася податком на прибуток, оскільки відносилася на
валовий дохід підприємства-емітента. Так, підприємство тільки за залучення
коштів (ще нікуди їх не вклавши) було зобов’язане платити в бюджет 30% від суми
таких коштів. Однак Закон України „Про внесення змін у деякі закони України з
метою стимулювання інвестиційної діяльності” від 15.07.1999 року скасував цю
хибну норму.
Крім того, існуючі на той час альтернативні інструменти залучення тимчасово
вільних коштів витісняли з ринку облігації підприємств. Так, починаючи з другої
половини 1997 року, в умовах стабільності курсу гривні, на фінансовому ринку
України з’явилися облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які привернули
до себе увагу як вітчизняних, так і іноземних інвесторів високими процентними
ставками. Майже до вересня 1998 року ОВДП залишалися досить привабливим і
конкурентоспроможним інструментом отримання доходу інвесторами. Після того, як
осіння фінансова криза 1998 року спричинила примусову реструктуризацію ОВДП,
багато хто з інвесторів сприйняв даний факт як дефолт. Таким чином, активний
інтерес до державних облігацій був втрачений, що змусило інвесторів шукати інші
альтернативні джерела отримання доходу.
Але не можна сказати, що одразу, починаючи з другої половини 199
- Київ+380960830922