розділ 2.1. дисертації.].
Принагідно зазначимо, що в цілому ми поділяємо позицію тих науковців, які
вважають, що взаємовідносини між поручителем і боржником не впливають на
правове регулювання відносин поруки [89, с.109; 133, с. 107; 87, с. 26]. Навіть
незаконність правочину між боржником і поручителем, що спричив видачу поруки,
не впливає на дійсність договору поруки [179, с. 29]. Проте, на наш погляд,
наявність чи відсутність таких взаємовідносин суттєво впливає на можливість
отримання відплатної чи безвідплатної поруки. Таким чином, наявність будь-яких
відносин між боржником і майбутнім поручителем (договірних, дружніх, родинних)
може бути підставою для отримання безвідплатної поруки. У протилежному випадку
боржник змушений звертатися за отриманням фінансової (комерційної) поруки, яка
видається спеціальними суб’єктами виключно на платній основі.
комерційну або фінансову, що здійснюється на платній основі суб’єктами, для
яких надання поруки є видом їх підприємницької діяльності з метою отримання
прибутку. Фактичні взаємовідносини боржника та поручителя у цьому випадку не
мають жодного значення і на умови поруки ніяким чином не впливають. Тут діє
виключно заінтересованість боржника у отриманні поруки та можливість одержати
прибуток від її надання зі сторони поручителя.
Необхідність виділення і детального дослідження автором вказаного виду поруки
обумовлена наступним. Як свідчить аналіз застосування норм ЦК України на
практиці, найчастіше порукою забезпечуються грошові зобов’язання боржників, що
виникають із кредитних договорів. Останнім часом великого значення набула
порука зі сторони банків, для яких укладення договорів поруки є одним із видів
банківських операцій [8]. До того ж порука стала професійним інструментом на
ринку фінансових послуг. У зв’язку з чим на практиці досить часто вживається
новий термін - «фінансова порука».
Відповідно в такого роду зобов’язаннях змістом основного обов’язку поручителя є
оплата основного боргу боржника, відшкодування збитків, сплата неустойки, що
виражаються в грошовій формі. Таким чином, дії поручителя у випадку невиконання
або неналежного виконання грошового зобов’язання боржника зводяться до
проведення операцій з грошовими коштами. До грошей як об’єкту цивільних
правовідносин, що є всезагальним еквівалентом вартості та за будь-яких обставин
перебуває у цивільному обороті, завжди проявлявся підвищений інтерес. “Гроші
можуть замінити собою в принципі майже будь-який інший об’єкт майнових
відносин» та «грошима можна погасити майже будь-який майновий борг” [106, с.
263]. З метою врегулювання відповідних відносин та надання певних гарантій
споживачам фінансових послуг 12 липня 2001 року був прийнятий Закон України
“Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №
2664-III (із змінами, внесеними згідно із Законом N 485-IV від 06 лютого 2003
року) [21] (далі Закон). Вказаний Закон (ст.4) розглядає поруку як один із
видів фінансових послуг [29 В Законі вжито термін “поручительство”, що не
відповідає ні вживаному раніше в ЦК УРСР, ні закріпленому в чинному ЦК України
терміну “порука”, а тому потребує відповідної зміни.].
Водночас слід погодитися з тим, що для віднесення поруки до числа фінансових
послуг завжди необхідно встановлювати відповідність її ознакам, зазначеним у
ст. 1 Закону. Тому, якщо операція не відповідає таким ознакам, то, не дивлячись
на те, що її назва міститься у ст. 4 Закону, вона не може визнаватися
фінансовою послугою [147].
Отже, легальне визначення поняття фінансової послуги міститься у ст. 1 Закону.
Такою вважається операція з фінансовими активами (ними Закон визначає кошти,
цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, які не віднесені до
цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи
за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок
залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або
збереження реальної вартості фінансових активів.
Відтак, в Законі підкреслюється фінансовий (грошовий) характер будь-якої
фінансової послуги (в тому числі і поруки), а також в розумінні Закону вона
надається на підприємницьких засадах, що передбачає її відплатність. Проте
порука згідно із параграфом 3 глави 49 ЦК України охоплює значно ширше коло
цивільних правовідносин. Це стосується наступних положень інституту поруки:
по-перше, зміст основного обов’язку поручителя, що випливає з договору поруки,
не зводиться лише до виконання грошового зобов’язання. У відповідності до ст.
553 ЦК України поручитель має право поручитися за виконання різноманітних
зобов’язань основного боржника: договірних і позадоговірних, грошових,
майнових, а також зобов’язань з виконання робіт, надання послуг тощо [30
Детальніше про це див. главу 2.1. дисертації.]. Отже, порука в розумінні
параграфа 3 глави 49 ЦК України може бути не лише фінансовою;
по-друге, порука згідно із ст. 558 ЦК України може бути як відплатною, так і
безвідплатною, тоді як серед ознак договору про надання фінансових послуг
справедливо виділяють його відплатність [121, с. 163]. Такий підхід цілком
відповідає визначенню поняття фінансової послуги, що міститься у ст. 1 Закону.
Таким чином, безвідплатна порука не містить ознак фінансової послуги і,
відповідно, на випадки надання безвідплатної поруки дія Закону не повинна
поширюватися.
До того ж, на нашу думку, слід підтримати позицію тих науковців, які вважають,
що критерієм того, є порука фінансовою послугою чи ні, повинна бути мета, яку
переслідує поручитель, - отримання прибутку від такої операції [147]. Відтак,
поруку можна розглядати як різновид ф
- Київ+380960830922