РОЗДІЛ 2
ЦЕНТРИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА МІСЦЕМ ВИНИКНЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПЛАНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Методичні засади визначення центрів відповідальності за місцем виникнення витрат
У практиці на підприємствах, що працюють в умовах ринкової економіки, суттєве значення мають підходи до побудови внутрішньої системи фінансового та управлінського обліку. Побудова обліку витрат формується відповідно до організаційної структури підприємства і має галузеві особливості. Для того, щоб пов'язати результат діяльності кожного підрозділу з відповідальністю конкретних осіб (робітників, майстрів, керівників дільниць), оцінити результати цієї діяльності та визначити внесок у загальний фінансовий результат, треба визначити центри виникнення витрат та центри відповідальності.
Система управлінського обліку будь-якої організаційної структури утворює одну із основних частин її загальної інформаційної системи. З погляду економічної значущості цієї системи треба визначити залежність управлінського рішення від таких факторів:
місця, відведеного економічній інформації, як складової частини облікової інформації, що використовується для проведення аналізу та прийняття управлінського рішення;
ступеня впливу стимулювання керівництва на ефективність господарської діяльності конкретного підприємства;
ступеня довіри керівників різного рівня до оперативної облікової інформації, яку вони отримують у центрах відповідальності для подальшої обробки.
Для планування виробничої діяльності на підприємстві треба побудувати організаційну структуру витрат. Центри виникнення витрат - це окремі структурні підрозділи підприємства, в яких можна організувати нормування, планування та облік виробництва з метою спостереження, контролю та управління витратами виробничих ресурсів, а також оцінки їх використання [14, с.43].
Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості [73] стосуються основних засад формування виробничої собівартості, для застосування в різних галузях промисловості, при правильному використанні яких в організації обліку витрат визначається фінансовий результат діяльності підприємства. Але на фінансовий результат в умовах функціонування підприємства в Україні також мають вплив податкова система та податкове навантаження, які залежать від видів господарської діяльності та обсягів виробленої продукції.
Методика формування собівартості продукції (робіт, послуг) визначена галузевими особливостями виробництва продукції та планується на нормах калькуляційних статей витрат. Основним призначенням калькуляції в промисловості є отримання достовірної та повної інформації про собівартість виготовленої та реалізованої продукції для організації та управління процесом виробництва і контролю рівня витрат. Згідно з національними нормативами бухгалтерського обліку, зокрема НП(С)БО 16 "Витрати", групування витрат на виробництві може бути побудовано за такими видами:
центри відповідальності - витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби;
види продукції, робіт, послуг - витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію;
єдність складу (однорідність) витрат - одноелементні або комплексні;
види витрат - за економічними елементами, статтями калькуляції;
спосіб перенесення вартості на продукцію - витрати прямі, непрямі;
ступінь впливу обсягу виробництва на рівень витрат - витрати постійні і змінні;
розподіл на кожен об`єкт витрат - з використанням бази розподілу;
характер витрат - виробничі і позавиробничі;
ступень охвату планом - плановані та неплановані;
календарний період - витрати поточні, довгострокові та одноразові;
доцільність витрачання - продуктивні чи непродуктивні;
визначення відношення до собівартості продукції - витрати на продукцію, витрати періоду.
Міжнародні стандарти з виробничого обліку та практика застосування такого обліку в економічно розвинених країнах забезпечують різні варіанти класифікації витрат на виробництво в залежності від спрямування інформації [43, с.65].
При складанні оперативної та фінансової звітності на підприємствах застосовується система калькулювання повних витрат, яка передбачає віднесення до собівартості продукції як постійних, так і змінних виробничих витрат. До об'єктів витрат відносяться сегменти діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з ними витрат.
Наприклад, об'єктами витрат виступають:
певні вироби;
виробничі підрозділи;
замовники продукції;
прогнозні проекти;
регіони збуту продукції тощо;
Кожен об'єкт витрат має вхідну і вихідну оперативну документацію, яку треба перетворити на економічну інформацію для проведення аналізу показників господарської діяльності. На підприємствах машинобудівної промисловості (електронної, авіаційної та ін.) здійснюється нормування не тільки собівартості виробничої продукції, але й технологічних втрат.
Особливістю нормування технологічних втрат є:
встановлення гранично допустимих норм втрат і норм виходу придатних виробів на технологічних операціях;
системний аналіз і контроль виконання встановлених норм технологічних втрат.
Норма технологічного виходу придатних виробів на операцію визначається як різниця між ста відсотками і нормою технологічних втрат. Для виробів, які впроваджуються у виробництво, за основу поопераційних норм виходу придатних виробів беруться показники, які досягнуті в аналогічних технологічних операціях. Технологічні втрати допускається планувати тільки для тих виробів, щодо яких планується відсоток виходу придатних виробів з обмеженого кола операцій відповідно до затвердженого переліку.
Для виробництв, на яких має місце зміна питомої ваги придатних виробів (класи точності вимірювання при виготовленні приборів обліку
- Київ+380960830922