РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ ПРИВАТИЗАЦІЇ ОБ'ЄКТІВ НЕЗАВЕРШЕНОГО БУДІВНИЦТВА
2.1. Економіко-правові засади регулювання процесу приватизації об'єктів незавершеного будівництва.
Так сталось, що середина першого десятиліття ХХІ-го століття і початок другого десятиліття економічних реформ в Україні співпали з новим етапом їх проведення. Нове керівництво України чітко визначило курс на європейську інтеграцію. Для держави з перехідною економікою, якою є наша країна, проблема перетворення відносин і структури власності - одна з головних. Саме тому приватизація стала найбільш важливою складовою економічних реформ. Разом з тим приватизація сприймалась і сприймається українським суспільством неоднозначно. Проте, якщо без упередження оцінювати роль і значення приватизації, то слід зазначити, що в Україні вона стала фактично єдиним блоком макроекономічних реформ, які здійснювались відносно динамічно.
Законодавство про приватизацію в нашій країні постійно вдосконалювалось.
Значний шанс для малого і середнього бізнесу відкривається, дякуючи приватизації об'єктів незавершеного будівництва. так, 14 жовтня 1993 року Указ Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" запропонував низку пільг покупцям таких об'єктів. Це і оцінка по балансу без урахування індексації, і можливість продажу об'єктів на аукціонах методом зниження ціни лоту, і безкоштовне користування землею в період будівництва придбаного об'єкту. В кінцевому підсумку, кожний побудований об'єкт - це нові робочі місця, додаткові надходження до бюджету.
Якщо звернутись до історії, то долю вітчизняних довгобудів можна визначити як важку. Мало того, що в свій час у них було вкладено величезні кошти, однак і приватизаційні процеси до недавнього часу обходили їх. В той час вони або потихеньку руйнувались, або дуже швидко розкрадались, що ні в тому, ні в іншому випадку не приносило ніякого зиску державі. Так, на 1 квітня 1995 року в Україні у незавершеному будівництві знаходилось більше 57000 об'єктів, з яких більше 5000 - у сфері виробничого призначення державного сектору, термін спорудження яких перевищував нормативний у 2 і більше рази. Кількість таких об'єктів систематично збільшувалась [51, с. 80].
На 1 серпня 1995 року в Україні налічувався 6191 об'єкт виробничого та більше 3000 об'єктів цивільного призначення, які законсервовані або на яких тимчасово припинені будівельні роботи [52, с. 1]. такі об'єкти займали десятки тисяч гектарів часто плодородних земель. По сутності, біля 250 трильйонів карбованців (у цінах 1995 року) були "закопані" в котловани і приносили лише одні збитки. В той же час для проведення, наприклад, грошової реформи достатньо було б і 70 трильйонів карбованців (у цінах 1995 року). Ці дані наводились при обговоренні на засіданні Кабінету Міністрів України, яке відбувалось 31 липня 1995 року під головуванням тодішнього Прем'єр-міністра Євгена Марчука, питання про хід виконання Указу Президента України від 14 жовтня 1993 року "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва в Запорозькій, Івано-Франківській областях і в м. Києві [53, с. 1].
Такі об'єкти не повинні вмирати на наших очах. Слід внести відповідні зміни в законодавчу методику стосовно оцінки вартості цих об'єктів. Якщо є необхідність, то сміливіше здійснювати їх перепрофілювання. Як показали результати проведеного дослідження, потрібно розподілити об'єкти незавершеного будівництва на перспективні, звичайні, які можливо було б виставляти по декілька разів на аукціон, а також на абсолютно безперспективні. Необхідно ввести такий механізм приватизації, який би запропонував продаж незавершених, перш за все, неперспективних об'єктів на пільгових умовах.
Система заходів по подоланню дефіциту державного бюджету важливе місце відводить введенню в обсяг заморожених у незавершеному будівництві коштів. Поряд з мобілізацією надзвичайно необхідних сьогодні і в майбутньому грошових коштів, приватизація об'єктів незавершеного будівництва сприятиме розвитку ринкових відносин, вирішуватиме проблеми оживлення виробництва, підтримуватиме будівельну галузь.
Правда, ряд питань щодо вдосконалення приватизації об'єктів незавершеного будівництва вже вирішено в Указі Президента України (від 2 червня 1995 року № 416/95) і ця діяльність з того часу почала набувати організованого характеру.
Впродовж останніх десяти років (1995-2005 рр.) у нашій молодій за історичним віком державі створено нову законодавчу нормативну базу приватизації об'єктів незавершеного будівництва, проте лише з прийняттям вищевказаного Указу Президента України і Постанови Кабінету Міністрів України щодо заходів по використанню даного Указу вдалось досягти певних позитивних зрушень у цій сфері діяльності і отримати непогані результати.
Згідно з Указом, приватизації підлягають об'єкти, тривалість будівництва яких перевищує нормативну більш, ніж у два рази або рівень будівельної готовності складає менше 50%, законсервовані будівництва, а також у зв'язку з відсутністю джерел фінансування і при наявності погодження органу, уповноваженого керувати відповідним державним майном. Одночасно з приватизацією об'єктів незавершеного будівництва орендуються земельні ділянки, відведені у встановленому порядку для будівництва цих об'єктів. Ділянки, які не можуть передаватись у приватну власність у відповідності до ст. 4 Земельного Кодексу України, здаються в оренду не менше, ніж на 50 років з правом першочергового їх придбання орендатором чи його правонаступником у випадку зняття заборони на передачу цих ділянок у приватну власність. Приватизація об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом їх продажу на аукціоні або за конкурсом.
Передбачені також значні стимули для здійснення приватизації. Так, у випадку фінансування власних коштів державного підприємства, йому перераховується 100% грошових коштів, отриманих від приватизації незавершеного будівництва, за відрахуванням тієї її частини, яка витрачена на