РОЗДІЛ 2
СКЛАД КОНСТИТУЦІЙНОГО ДЕЛІКТУ
2.1. Об'єкт конституційного делікту
З метою охорони від порушення найбільш важливих для суспільства і держави цінностей: прав і свобод людини і громадянина, конституційного ладу і законності тощо держава повинна забезпечити їх належне нормативно-правове регулювання та гарантування шляхом встановлення переліку і визначення ознак тих суспільно небезпечних діянь, за вчинення яких настає (може наставати) конституційно-правова відповідальність. А юридичний склад конституційного делікту і є тією єдиною й універсальною моделлю, в межах якої фіксується суспільно небезпечне діяння як конституційний делікт відповідного виду.
Склад конституційного делікту складається з сукупності передбачених конституційним правом обов'язкових об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як конкретний конституційний делікт. За своєю структурою юридичний склад конституційного делікту утворюють два об'єктивних: об'єкт і об'єктивна сторона та два суб'єктивних елементи: суб'єкт і суб'єктивна сторона. Вони є обов'язковими і відсутність будь-якого з них виключає наявність у вчиненому діянні складу конституційного делікту. Кожному з цих елементів властиві певні ознаки.
На жаль, на сьогодні в Україні відсутній єдиний нормативно-правовий акт, в якому б були чітко визначені склади конституційних деліктів і конкретні санкції, які передбачені за їх вчинення. В ідеалі це повинен бути кодифікований нормативно-правовий акт - Конституційно-деліктний кодекс України, де були б передбачені підстави для настання конституційно-правової відповідальності за різні види конституційних деліктів. Нормативно-правова основа конституційно-правової відповідальності складається з великої кількості нормативно-правових актів: Конституції України, законів України, нормативно-правових актів різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо. Склади окремих конституційних деліктів формулюються нечітко і фрагментарно. Відсутній і чіткий механізм притягнення до конституційно-правової відповідальності. Вищезазначене призводить до зловживань і порушень у цій сфері, заважає дотриманню принципу невідворотності настання юридичної відповідальності тощо. Тому сьогодні перед наукою конституційного права стоїть завдання дослідження усіх елементів складу конституційного делікту з метою удосконалення чинного конституційного законодавства у цьому напрямку.
Категорія "об'єкт правопорушення" є однією з найважливіших категорій як загальної теорії правопорушення, так і галузевих теорій правопорушень. Адже будь-яке суспільно небезпечне діяння має свій об'єкт посягання, якому спричиняється або створюється загроза спричинення шкоди. Визначення об'єкта конституційного делікту має важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки дозволяє з'ясувати його правову сутність, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних правопорушень.
Найбільше досліджень "об'єкта правопорушення" велося кримінально-правовою наукою [292; 74; 216; 398]. Але незважаючи на це, про завершення наукової дискусії з цього приводу говорити зарано. Існує ще багато дискусійних питань і невирішених проблем.
Традиційно об'єктом правопорушення визнаються суспільні відносини, які охороняються нормами права. Під суспільними відносинами розуміють певні зв'язки між суб'єктами цих відносин, які складаються в процесі їх сумісної матеріальної і духовної діяльності. Визнання суспільних відносин об'єктом правопорушення було довгий час панівним у радянській науці кримінального права [315; 92; 292; 46; 75; 216; 95] та пізніше було сприйнято теорією держави і права та іншими галузевими юридичними науками [26, c.489; 314, c.12].
Суспільні відносини, які охороняються конституційним правом визнають об'єктом конституційного делікту й більшість вітчизняних та зарубіжних науковців-конституціоналістів [280, c.20; 286, c.4; 310, c.128; 247, c.433].
Так, політично-правові суспільні відносини, які регламентуються нормами конституційного права України визнає об'єктом конституційного правопорушення О.Ф. Фрицький. Сутність цих правовідносин полягає в тому, що вони є найважливішими, основоположними, ґрунтуються на ідеях та практиці волевиявлення народу, внаслідок чого об'єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні, видання актів державних органів, Президента України, виборчих прав громадян, референдумів тощо [416, c.26].
Вперше концепцію "об'єкт - суспільні відносини" як "штучну конструкцію" з "яскраво вираженим ідеологічним підходом" до поняття об'єкта злочину піддав критиці С.Б. Гавриш [67, c.25-65]. На його думку, вважаючи об'єктом злочинів ті або інші види суспільних відносин, ми тим самим визнаємо, що кримінальне право охороняє не матеріальні цінності та блага, життя, здоров'я, природну сферу та ін., а навпаки, певну форму їх прояву, ті або інші форми зв'язків між суб'єктами відносин", тоді як насправді таким об'єктом є "правове благо як відповідна цінність" [66, c.9-10]. Піддає сумніву концепцію визначення об'єкта злочину як суспільних відносин також П.С. Матишевський, зазначаючи, що вона не відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, які бере під захист кримінальний закон. Основним її недоліком є певне перебільшення значення категорії "публічного" стосовно категорії "приватного" у сфері соціального життя, внаслідок чого людина з її потребами, інтересами та правами відходить на другий план. Суспільні відносини не є універсальною характеристикою об'єкта злочину. Цим поняттям не можуть охоплюватися особисті (природні) блага людини (життя, здоров'я, честь і гідність). Наприклад, право на життя є природним правом. Воно є неподільним і невідчужуваним. Це право не встановлено, а лише санкціоновано державою [278, c.69].
Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовлювало те, що навіть саме поняття "людина" підмінялося та деякою мірою про