РОЗДІЛ 2
ТИПОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРІОДИЧНОЇ ПРЕСИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ (1904?1920 рр.)
2.1. Історичні передумови формування місцевої преси
Історично склалося, що Запорізький край, як і більшість території Південної та Східної України, тривалий час перебував в абсолютній, майже "колоніальній" залежності від російського уряду ? спочатку царського, а потім комуністичного. Це великою мірою вплинуло на економічний, громадсько-політичний та культурно-національний розвиток регіону. Проте і в умовах шовіністичної політики російського самодержавства, "поодинокі люди з нашого краю все ж пробивали собі дорогу, якщо не на саму гору, то хоча б до підніжжя її вершин" [233, с. 1]. Адже землі Запорізького краю належали козакам і добрих три століття породжували "могутні постаті народних вожаків від прославлених кошових до гетьманів" [78, с. 16].
Феномен козацтва став визначальним у національно-культурній історії України. "Козацький елемент" є невід'ємною складовою національної свідомості українця, символом української незалежності, своєрідним культурологічним чинником. І саме Запоріжжя було центром Козацької республіки - колискою української демократії. Завдяки цій винятковій ролі російські уряди як за часів царизму, так і тоталітаризму, намагалася усіма силами приборкати тут національну "стихію", обмежити рамками заборон та цензурними утисками будь-які прояви українського. А все, що було пов'язане з національною культурою, традиціями, самобутністю утискалося та знищувалось, вважалося чужим з точки зору панівної ідеології.
Державотворчі зрушення початку ХХ століття не обминули й тодішню систему преси, що перебувала на стадії формування, докорінно знищуючи національне підґрунтя й характер та умови функціонування в соціумі. Б. Грінченко у свої статті згадує: "Так ото як забороняли російським українцям писати по-своєму вдома, то подавалися вони з однієї хати у другу - в Галичину та Буковину, часом і за кордон, де заводили свої видання" [44, с. 71].
Окрім численних заборон, процес формування місцевої періодики гальмувався ще й складною системою отримання дозволу на право випуску періодичного видання. Відповідно до "Тимчасових правил про друк", кожен бажаючий випускати газету або журнал мав звернутися з клопотанням на ім'я губернатора. В документі необхідно було вказати відомості про видавця, редактора, їх громадську правоздатність, типографію, в якій планується друкувати видання, програму часопису, періодичність виходу і сплату гербового збору. Невиконання будь-якої з перерахованих вимог могло стати причиною відмови в праві на видання.
І все ж таки становлення періодичної преси на цьому етапі ускладнювалось не тільки суворістю цензури, а й недостатністю технічної бази, відсутністю кваліфікованих кадрів редакторів та журналістів. Випуск періодичних видань в силу невеликого тиражу обходився видавцям дуже дорого, тому вони не мали можливості оплачувати працю своїх співробітників, що, звичайно, заважало перетворенню журналістики від захоплення до професії. Досліджуючи витоки української прогресивної думки, професор А. Погрібний зауважує, що були часи, коли свідоме українство нараховувало, наприклад, у Києві, лише кілька інтелігентних родин, що вже й говорити про місцевий рівень, коли одна людина була й видавцем, і редактором, і репортером [166, с. 4].
Ще одним важливим чинником, що уповільнював розвиток періодичної преси на Запоріжжі, було адміністративно-територіальне розмежування краю між двома губерніями ? Катеринославською, до якої належав Олександрівський повіт, і Таврійською, куди входили Бердянський та Мелітопольський повіти. Їх населення тривалий час задовольнялося офіційною пресою губернських центрів, зокрема, "Екатеринославскими губернскими ведомостями" й "Таврическими губернскими ведомостями", що видавалися з 1838 року, і були газетами губернського управління, яке виконувало функції адміністративного правління краєм. Метою цієї періодики було інформування населення та посадових осіб про ухвали місцевої влади, про події в губернії, країні та за кордоном. Неофіційна частина видання пропонувала читачам цікаві історичні, етнографічні й статистичні матеріали, здебільшого місцевої тематики. Так, 1887 року відомий етнограф й фольклорист І. Манжура опублікував на сторінках газети "Екатеринославскими губернскими ведомостями" цикл етнографічних нарисів "Александровские предания"; Я. Новицький "Итоги народного образования в Александровском уезде Екатеринославской губернии" (№ 16 ? 18), нариси "Характерство запорожцев в народном представлении" (№ 5 ? 6), "Чумаки и запорожская сторожа в степи" (№ 11). З-поміж інших фольклорних матеріалів вирізнялася поетична добірка "Песни козацкого века" (1888. ? № 46, 48, 53; 1889. ? № 2, 7, 17, 21) та ін.
На повітовому ж рівні у другій половині ХІХ століття видавалися лише різноманітні рекламні та довідкові листки, в яких містилася здебільшого комерційна інформація. Архівні джерела зберегли для сучасників задокументовані свідчення того, що ще в ХІХ столітті були неодноразові спроби видавати на Запоріжжі періодичні друковані органи (див. Додаток В). Констатуючи досить повільний розвиток місцевої періодики півдня Російської імперії, одеська дослідниця І. Гребцова зазначає: "Використовуючи засоби адміністративного тиску, самодержавство прагнуло уніфікації провінційної преси... " [42, с. 17].
Тому перш ніж перейти до аналізу історико-типологічних характеристик преси Запорізького краю початку ХХ ст. (1904-1920 рр.), розглянемо її історико-джерельну базу ? ту основу, яка, певною мірою, зумовила специфіку формування й функціонування місцевих ЗМІ.
У цьому контексті окреслюється одна із складних проблем вивчення місцевої періодики початку ХХ століття ? визначення регіону дослідження. Адміністративний розподіл земель початку ХХ століття інколи виключає їх логічне поєднання у межах сучасних територіальних одиниць, оскільки історико-географічна цілісність рег