РОЗДІЛ 2.
ОХОРОНА ПРАВ СПАДКОДАВЦЯ ДО ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ СПАДКОЄМЦЯМИ
2.1. Складові елементи охорони прав на спадщину
Спадкові правовідносини зазвичай досліджувалися на предмет абстрактної спадщини, яку і сьогодні пропонується приймати для підрахунку за одиницю і від цієї одиниці вести наступні підрахунки. Навіть процедура вжиття заходів до охорони спадкового майна істотно не змінилася, якщо порівняти дії нотаріуса у радянський період діяльності нотаріату [33; 34; 55; 101] та сучасні вимоги до вжиття заходів до охорони спадкового майна [31]. Слід відзначити, що у період діяльності Радянської влади питанням спадкування приділялася не значна увага, оскільки приватне право у порівнянні з інтересами держави у той період розвивалося значно гірше [181; 226; 247]. Звідси й та неувага до діяльності нотаріусів, яку можна простежити за обсягами наукових досліджень [35; 37; 38]. Але й сучасні наукові дослідження нотаріальної діяльності істотно не вплинули на розвиток охорони і захисту корпоративних прав спадкодавця, оскільки більшість з них не розглядає це питання [39; 40; 41; 42; 45-47; 52]. Такий стан досліджень є характерним не тільки для російської правової науки, а й для української [75; 80; 98].
Але абстрактна спадщина ніколи не перетвориться на реальну без відповідних і цілеспрямованих дій зацікавлених осіб або нотаріуса. Тому питання охорони спадщини можна вважати вирішеним, коли вона у повному обсязі перейде до спадкоємців, але самим важливим і складним питанням є визначення самої спадщини: конкретизація її загального обсягу, перелік об'єктів, які входять до складу спадщини, та місця їх знаходження, а також підтвердження прав спадкоємців на спадщину. Відносно конкретизації спадщини, тобто стосовно її розшуку, вже зазначали деякі автори ще у 1999 році, але їх позиція знову-таки зводилася до абстрактної спадщини [109], а не до корпоративних прав спадкоємців. Тому вважається за доцільне розробити конкретні заходи, які мають пов'язуватися з охороною прав спадкодавця та його спадкоємців, зокрема, по розшуку спадщини, до складу якої входять корпоративні права. Автор вважає, що відсутність спадкового майна має призводити до закриття спадкової справи без видачі свідоцтва про право на спадщину, але нотаріус зобов'язаний зазначити ті заходи, які ним вживалися із розшуку майна спадкодавця.
Всі вчені та фахівці говорять про необхідність надійно гарантувати право власності [68; 69; 73; 82], але не конкретизують, в яких правовідносинах і яким чином це можна здійснити. Чиє право власності необхідно охороняти, коли між двома співвласниками виникає спір з приводу його розподілу, визначення самого права власності за одним із володільців речі тощо. Тобто всі згодні з тим, що право власності необхідно гарантувати та охороняти, але мало хто говорить про те, в який період і якими способами пропонується охороняти право власності конкретно.
Витоки концепції про охорону права власності можна знайти у стародавньому Римі [136; c. 10; 163], Західній Європі, а в наш час основним для громадян України законом є Конституція України [128]. У ч. 4 ст. 41 Конституції чітко встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Тому потрібно гарантувати виконання цієї норми Конституції не тільки за життя власника, а й після його смерті.
Зрозуміло, що саме власник має дбати про збереження і охорону права власності, тому саме власнику необхідно вказати ті правові механізми, за допомогою яких він буде здатен його захистити від посягання третіх осіб. Тут можна погодитися з деякими авторами, які значну увагу приділяють заповіту, що має стати запорукою переходу корпоративного права на підприємство до його спадкоємців.
Але одразу необхідно звернути увагу на те, що в Україні існує легальний бізнес, під яким слід розуміти належним чином зареєстровану господарську (підприємницьку) діяльність, та нелегальний, який ґрунтується на підприємницькій діяльності, що бере витоки з незаконних операцій. Так, в Україні існують підприємства, зареєстровані на "підставних" осіб, за допомогою втрачених документах або без будь-якої реєстрації тощо. Права на такі підприємства, як правило, не успадковуються спадкоємцями, а втрачаються. Спадкоємці здатні лише говорити про мнимі й удавані угоди, але перспектива отримання такої спадщини законним шляхом представляється нереальною.
Як це не парадоксально для нашої країни, але безліч схем ведення тіньового бізнесу - це крок не тільки до ухилення від сплати податків, а й до його втрати. Припустимо, що підприємець здійснює тіньові операції з розповсюдження будь-яких товарів. У цьому випадку в нього має існувати подвійна бухгалтерія:
1) офіційна, яка надається податковим органам для перевірки його діяльності;
2) неофіційна (тіньова), яка існує поряд з офіційною, але про існування якої знає лише сам підприємець і, зазвичай, головний бухгалтер.
У разі смерті підприємця про існування тіньової бухгалтерії знатиме лише головний бухгалтер та ті підприємці, з якими здійснювалися позазаконні господарські операції, документи стосовно яких знищуються одразу після проведення таких операцій і які ніде у бухгалтерських звітах не відображаються. Зрозуміло, що такі операції і доходи від них не будуть передані спадкоємцям померлого підприємця. На практиці про такі операції підприємства знає більше коло суб'єктів, зокрема директор та інші посадові особи, але коло їх все ж таки обмежене, що призводить до приховування реальних доходів підприємства.
Тому проведення таких операцій негативно позначається не тільки на отримуваних державою податках, а й на правах спадкоємців, які не здатні отримати належну їм спадщину у повному обсязі. Такі схеми й за життя підприємця можуть негативно позначатися на отримуваному ним доході. Будь-яка незаконна операція, яку дозволяють проводити директору підприємства, виходить з-під контролю всіх учасників (засновників) підприємства, тому сьогодні учасни