РОЗДІЛ 2. ПРЕДМЕТНО-ТЕМАТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЯПОНСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В КОНТЕКСТІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
2.1. Поняття предметно-тематичних груп
Як уже зазначалося, міжкультурна комунікація - це спілкування носіїв різних культур, що говорять різними мовами, чия свідомість сформувалася в процесі оволодіння певною національною культурою.
Запозичення є складним процесом освоєння слова системою мови,яка його приймає. Значною мірою це стосується і японських запозичень, які відображають незвичну для європейців специфіку сприйняття світу і мислення японців, що сформувалися впродовж тривалого періоду розвитку японської держави і культури в умовах повної ізоляції від довколишнього світу. Дослідники пояснюють, що світогляд японця визначається підсвідомою впевненістю у тому, що світ - єдиний і неподільний, а власне "Я" - невід'ємна його складова, що японська культура належить до культур "чутливого" типу. Це виявляється в особливому світосприйнятті, багатстві лексики, що передає емоції, естетичному сприйманні навколишньої дійсності [153, 133].
Існує певна кількість японських термінів, що характеризують специфічне світосприйняття японців.
Наприклад, ?? - ?? - wabi - ваби (укр. вабі) - один з естетичних принципів класичної Японії, означає відсутність претензійності, химерності, неповторну красу простоти. ?? - ?? - sabi - саби (укр. сабі) - поняття, яке коріниться у давній релігії синто, й позначає чарівність старовини, архаїчну недосконалість, знак часу. ?? - ??? - shibui - сибуй (укр. сібуй) - це природна краса плюс краса простоти, ця первісна недовершеність у поєднанні зі стриманістю. Дослідники переконані, що іноземець не може збагнути прихований зміст цих понять.
Запозичення японської лексики російською й українською мовами не лише збагатило системи мов-реципієнтів, а й переконало носіїв слов'янських мов і культур у тому, що їхнє сприйняття навколишнього світу - не є єдино можливим.
Наприклад, японські запозичення, які позначають поняття із царини музики, живопису, поезії, літератури Японії сприяли розумінню і сприйняттю іншої культури, а японська лексика, що позначає предмети побуту, традиції відкрила українцям і росіянам очі на існування іншої атмосфери духовного єднання думок і почуттів.
Перш ніж узятися до розгляду предметно-тематичних груп япономовної лексики в сучасних російській і українській мовах, слід зробити низку зауваг, які пояснюють і обґрунтовують необхідність такої класифікації.
Незважаючи на те, що питання про природу зв'язку і об'єднання слів, в основі яких лежать уявлення про системний характер словникового складу мови, лінгвістична наука досліджує вже тривалий час (Потебня, 1958; Щерба, 1958; Покровський 1959; Уфімцева, 1962; Ахманова, 1966 та ін.), однак іще й досі не з'ясовані розбіжності між предметно-тематичними і лексико-семантичними групами слів. Зазвичай такий поділ взагалі не робиться (Кодухов, 1955, Ахманова, 1966). Зважаючи на нетотожність поняття значення слова (Дегтярьова, 1957, Шмельов, 1977), ми у своїй праці, наслідуючи П.П.Філіна, Є.В.Опельбаума, Д.М.Шмельова, вважатимемо, що предметно-тематичні і лексико-семантичні групи - це два різновиди зв'язку слів, оскільки їхнє об'єднання здійснюється на основі різних ознак.
Лексико-семантичні групи слів об'єднуються за власне лінгвістичними властивостями. П.П.Філін зазначає, що "лексико-семантичні групи слів є власне мовними одиницями, продуктом історичного розвитку тієї чи тієї мови. Слова, які виражають певні значення, водночас виявляються пов'язаними між собою у межах однієї лексико-семантичної групи, що не може не позначатися на їхніх власних значеннях. Це відносини синонімії, антонімії, різного роду уточнення, диференціація й узагальнення близьких і суміжних значень" [221, 534].
Ми розрізняємо лексико-семантичні групи і об'єднання слів, які позначають певні групи самих реалій, ґрунтуються не на лексико-семантичних зв'язках, а на класифікації предметів і явищ, тому ми називаємо їх предметно-тематичними групами слів (далі ПТГ). В основі поділу лексики на тематичні групи лежить логічний позамовний критерій, тобто загальний зміст понять, що виражаються словами [160, 227].
Ми вважаємо, що японські запозичення в сучасних російській і українській мовах доцільно поділити на предметно-тематичні групи, адже така класифікація дозволяє зробити висновок про характер і сфери функціонування запозичень, установити зв'язок між процесом запозичення слів і процесом запозичення реалій, визначити співвідношення загальновживаної і спеціальної япономовної лексики з різних галузей людської діяльності.
Розглянемо докладніше принципи аналізу матеріалу в межах кожної з предметно-тематичних груп.
Першим етапом аналізу є виокремлення зі складу ПТГ дрібніших об'єднань слів за спорідненістю основного значення - мікрогруп, які дають уявлення про системний характер тієї чи тієї ПТГ.
Оскільки до складу японських запозичень входять не лише однозначні, а й багатозначні слова, то залежно від значення вони. включаються до різних ПТГ.
Наприклад, слово кімоно, відповідно до різних аспектів його значення, включається до різних ПТГ. Кімоно: 1) основне значення - ?? - кимоно - ??? - kimono (укр. кімоно) -"японське жіноче або чоловіче вбрання на кшталт халата з дуже широкими рукавами"; 2) - "особливий крій рукава жіночого плаття" входить до ПТГ "побутова лексика"; 3) - "одяг, що його використовують для занять східними видами єдиноборств" належить до ПТГ "спортивна лексика".
Керуючися положенням про те, що лексика - це система систем мови, ланки якої залежать від цілого комплексу причин як мовного, так і позамовного характеру [215, 10], у цій роботі в межах кожної ПТГ вирішуватимуться такі завдання:
1. Подання тлумачення кожної лексичної одиниці.
2. Визначення причин і передумов запозичення япономовних лексем літературною російською й українською мовами.
3. Аналіз кожної ПТГ з погляду походження відповідної лексики.
4. Дослідження усіх ПТГ також з погл