РОЗДІЛ 2
КОМПОНЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
ТА ЇЇ ОСНОВНІ МОДЕЛІ
Засадничною темою даного розділу буде систематизація як одна з фундаментальних
процедур в науковій діяльності, бо про науку власне ведуть мову тоді, коли
певні явища чи відповідні факти (емпіричні матеріали) хоч якось, але все ж таки
дослідником упорядковані. Тільки після цього можна вважати коректним приступати
до пошуку засобів інтерпретації змісту соціальних явищ і розробки загальних
принципів, що пояснюють їх появу, тривале існування та певний порядок їх
бачення. Отже, нема підстав вважати, що класифікація є інтелектуальною
діяльністю найпримітивнішого рівня. Класифікація – це упорядкування певних
об’єктів згідно їх схожості, а сам об’єкт може бути яким завгодно, щоб тільки
йому можна було приписати суб’єктом пізнання перелік дескрипторів ((лат.
descriptor, від describo – описую) – одиниця інформаційно-пошукової мови, що
відповідає певному поняттю (див.: [Дескриптор, 1974])). Тому, керуючись
матеріалом попередніх розділів, слід вважати, що систематика – це не тільки
традиційна дослідницька процедура, що здійснюють завдяки номіналізації (тобто,
приписуванню імен), а така соціальна дія, що повинна мати так би мовити
самоорганізаційний характер, бо упорядкування властиве усім живим організмам,
які утворюють сталі групи, пристосувавшись до умов життя в певних так званих
екологічних нішах. Якби організми не були здатні до фіксації схожих груп
роздратувань (починаючи від процесів, що прямують через мембрану клітини), то
не були б здатні до й виживання чи адаптації, оскільки ці процеси здійснюються
тільки на ґрунті чіткого визначення групи роздратувань для формування наступної
реакції позитивного чи негативного значення. Такі реакції можуть бути як
результатом виучування (звісно, якщо організм до цього здатен), так і бути
інстинктивними, запрограмованими в генах популяції завдяки природному відбору.
Відомо, що людина в процесі своєї соціальної еволюції сформувала принципи
спеціальної дисципліни – логіки (“логос” – розум, розсудливість, поняття,
слово), яка зорієнтована на дослідження структур мислення та розкриває
закономірності руху думки до істини. Серед базових категорій логіки знаходиться
ім’я – це спеціальне слово чи словосполучення, що позначає певний предмет думки
та використовується як так званий логічний підмет чи присудок у висловленнях на
зразок: “А є В” (правило еквіваленції).
До основних характеристик ім’я належать: обсяг, зміст (повний, основний,
похідний) загальна ознака, відрізняюча ознака. Серед різновидів ім’я наступне:
одиничне, загальне, універсальне, пусте (обсяг якого не містить жодного
елемента), конкретне, абстрактне, позитивне, негативне, відносне, безвідносне,
чітке, нечітке, узагальнююче, неузагальнююче тощо.
Відомо також, що операція, завдяки якій обсяг ім’я (рід) стає розподіленим по
класам (різновидам) згідно певній ознаці, зветься логічним діленням та має
наступні правила: адекватності, розмеженості, однини. Тому класифікація – це
багатоступеневе, розгалужене логічне ділення за суттєвими ознаками, проте без
суттєвих пропусків, що ведуть до втратити континуальності (суцільності) при
переході між сусідніми різновидами явища.
Очевидно, що процедура класифікації в логіці теж може підлягати класифікації.
Згідно традиції розрізняють природну і штучну класифікацію. В першому випадку
процедура здійснюється враховуючи так звані внутрішні ознаки, тобто ті, що
характеризують сутнісну сторону предметів певного класу, а у другому – зовнішні
ознаки предметів. В цьому зв’язку популярною ілюстрацією давно вважається та,
що показує відмінність принципу класифікації шведського природознавця К.Ліннея
(1707-1778) та його сучасників з північноамериканського племені навахо.
Перед Ліннеєм як представником креаціонізму (вчення про створення світа Богом з
нічого), питання про походження різновидів живих організмів навіть не стояло,
проте він свою систематику запропонував згідно схожості будови органів
розмноження. Наприклад, рослини були класифіковані згідно кількості тичинок у
квітці та способу її прикріплення, тому, наприклад, морква в одному класі разом
зі смородиною (п’ять тичинок), а очерет з барбарисом (шість тичинок). Але
підстави для класифікації можуть іншими, тому на приклад індіанців Південної
Америки можна побачити, що класифікація тварин чи рослин визначалась згідно
практиці їх виживання, тобто практики мисливства чи збирання. Тому живі істоти
поділялись ними, наприклад, на тих, які володіють мовою, тобто здатністю
посилати повідомлення чи ні. До останніх вони відносять: 1) тварин та 2)
рослини. Далі перших поділяють на тих, хто бігає, літає та повзе, а в межах
кожної групи, ще виокремлюють тих, хто назване здійснює вдень чи вночі (див.:
[Логика, 1997, 98-104]).
Окресливши наведеним вище чином деякі аспекти розвитку класифікаційної думки,
слід висвітлити ще деякі роботи попередників та уточнити питання, які
залишилися з нашої точки зору невирішеними. Зрозуміло, що як теорія, так і
практика комунікації розпочинається з теоретичних і прикладних моделей
комунікації, розгляду яких буде присвячена згодом наступна структурна частина
тексту дисертації.
2.1. Лінгвістичні компоненти
Ми нцколи не забуваємо загальновідомий вираз: “спочатку було Слово”, а також
того, що науковців має завжди цікавити походження та сутність ключових понять,
застосування яких доречно для отримання підстав розв’язання завдань певного
дослідження. Тим більше, що існують різноманітні праці словникового типу, які
допомагають розумінню становлення термінологічного апарату відповідних
дослідницьких розвідок (див., наприклад: [Ильин, 1997; Ледяев, 2000;
- Київ+380960830922