Вы здесь

Інститут піклування над повнолітніми дієздатними особами за цивільним законодавством України.

Автор: 
Аблятіпова Наталя Айдерівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003644
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН "НАДАННЯ ДОПОМОГИ"
2.1. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків як вид піклування

Відповідно до положень ст. 78 ЦК України дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.
У самому загальному вигляді положення відповідних норм цивільного законодавства, які стосуються зазначених відносин, виглядають таким чином.
По-перше, такий помічник призначається за заявою особи, яка потребує допомоги, після чого ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
По-друге, таким помічником може бути лише дієздатна фізична особа, оскільки згідно з частиною 3 ст. 78 ЦК України помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштових відправлень, які належать фізичній особі, що потребує допомоги. Помічник також має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує правової допомоги, відповідно до наданих помічникові повноважень.
По-третє, помічник представляє дієздатну особу у процесі реалізації її прав і виконання обов'язків у органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування й в організаціях, діяльність яких зв'язана з обслуговуванням населення, а також у суді (частина 4 ст. 78 ЦК України).
По-четверте, оскільки особа, яка потребує допомоги, є цілком дієздатною, то помічник може здійснювати дії представницького характеру в інтересах такої особи тільки за згодою цієї особи.
Він може представляти дієздатну особу лише за наявності спеціального доручення (документу про реєстрацію у якості помічника). Помічник може також представляти фізичну дієздатну особу, помічником якого він є, у суді, але лише на підставі окремої довіреності.
По-п'яте, помічник дієздатної особи не зобов'язаний утримувати цю особу. Тому, якщо помічник витратить свої кошти на утримання зазначеної особи, то він може вимагати від дієздатної особи, відшкодування понесених витрат, якщо доведе, що ці витрати були необхідні.
Більш того, частина 5 ст. 78 ЦК України передбачає, що послуги помічника є платними, якщо інше не передбачено угодою сторін. Отже можна зробити висновок, що тут встановлена презумпція платності надання послуг помічником.
По-шосте, помічник призначається органом опіки і піклування за заявою дієздатної особи, що потребує допомоги. Тому він може бути відкликаний, а його повноваження можуть бути анульовані в будь-який час дієздатною особою, помічником якої він є (частина 6 ст. 78 ЦК України). У цьому випадку повноваження помічника припиняються з моменту заяви (листа, телеграми тощо) про відкликання.[214, с. 85]122
Враховуючи перелічені вище ознаки зазначених відносин спробуємо встановити їхню приналежність до того чи іншого інституту цивільного законодавства.
При цьому до уваги мають бути прийняті також такі різні кваліфікуючі ознаки правовідносин "надання допомоги", як концепція ЦК України з цього приводу, призначення відповідного інституту, його походження (наявність прототипу), правова природа юридичних наслідків тощо.
Стосовно концепції інституту "надання допомоги дієздатній особі" у вітчизняному законодавстві слід зауважити, що формування її відбувалося з певними труднощами і до цього часу, на нашу думку, ще не завершилося.
Тривалий час регулювання відповідних стосунків відносили до сфери дії сімейного законодавства. Зокрема, ст. 66 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і про акти громадянського стану123, затвердженого 3-ою сесією ЦВК Української РСР 31 травня 1926 р.[94]124, передбачала, що "піклування над повнолітньою особою призначається на її клопотання про це, на прохання її близьких або з ініціативи компетентних державних органів або партійних, профспілкових та інших громадських організацій та з ініціативи опікунської установи, якщо вони безпосередньо виявлять, що ця особа через фізичні вади, старість, хворобу або інші причини не може належним чином вести свої справи взагалі або захищати свої інтереси в будь-якому конкретному випадку."
Крім того, піклування щодо дієздатної особи могло призначатися на клопотання і заяви зазначених у ст. 66 осіб, установ і організацій або з ініціативи самої опікунської установи також у випадках, коли дієздатна особа через відсутність, хворобу або з інших важливих причин не можуть діяти ні особисто, ні через представника в справі, що не терпить зволікання (п. "в" ст. 67 Кодексу законів про сім'ю).
Отже, концепція законодавчого регулювання відповідних відносин ґрунтувалася на тому принциповому положенні, що піклування над повнолітньою особою, яка через фізичні вади сама не може належним чином вести свої справи, є різновидом категорії "звичайного" піклування, передбаченого нормами сімейного законодавства.
Аналогічний у загальних рисах підхід до вирішення цього питання був збережений і під час другої кодифікації сімейного законодавства в УРСР.
Зокрема, ст. 138 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, прийнятого 20 червня 1969 р.[96]125, передбачала, що піклування могло бути встановлене і над повнолітніми, дієздатними особами, якщо вони за віком або станом здоров'я не могли самостійно захищати свої права і виконувати свої обов'язки.
Особливості такого піклувальника полягали, однак, в тому, що він не був уповноважений давати згаду на вчинення договорів підопічним, як то має місце при звичайному піклуванні. Він також не мав повноважень діяти від імені підопічного, що створювало труднощі при отриманні пенсій, допомоги тощо за людей похилого віку. Звичайно, з одного боку це певною мірою гарантувало таких підопічних від зловживань правами з боку піклувальників, проте, з іншого, іноді утруднювало реалізацію та захист прав підопічних. Крім того, такий піклувальник не відповідав субсідіарно за шкоду, завдані підопічним, що не за