РОЗДІЛ 2
РУХ ДОКУМЕНТІВ ТА ОСНОВНІ АРХІВНІ ЗІБРАННЯ З ІСТОРІЇ НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ
2.1. Рух документів з історії Нової Дніпровської лінії
Первісна джерельна база з історії Нової Дніпровської лінії не може бути
реконструйована без встановлення руху документів, що були утворені внаслідок
діяльності різних установ, пов’язаних із функціонуванням Нової Дніпровської
лінії. Дослідження руху документів дає змогу оптимізувати роботу дослідника,
адже визначення напрямків цього руху та особливостей фондування документів
дозволяють чітко встановити межі та напрямки роботи дослідника, сконцентрувати
його увагу, визначити потенційну джерельну базу, встановити співвідношення між
потенційною та реальною частиною. Врешті-решт, це дає змогу досліднику
визначитися з проблемою репрезентативності актуалізованої джерельної бази в
контексті реконструкції історії Нової Дніпровської лінії. Вирішення такого
завдання передбачає визначення особливостей діловодства державних російських
установ в досліджуваний період.
Із будівництвом та функціонуванням Нової Дніпровської лінії, як російської
військової споруди, було пов’язано багато аспектів господарського, соціального
та економічного розвитку краю. Тому можемо припустити, що рух документів
повинен був відбуватися за декількома напрямками, серед яких можна виділити
такі як військовий, адміністративний, церковний.
Виходячи з військово-політичних інтересів Російської імперії у XVIII ст. та
постійної необхідності боронити кордони, система прикордонних укріплень на її
території була досить розгалуджена. Це викликало появу нових органів, основною
функцію яких був контроль за цими укріпленнями [232, 140].
За прикладом іноземних держав, для вищого керування військово-сухопутними
силами, Петром I ще в 1719 р. була заснована Військова колегія. У ній були
присутні президент, віце-президент і кілька членів з генералітету. Військова
колегія ділилася на три експедиції: а) армійську, б) гарнізонну та в)
артилерійську і фортифікаційну [232, 146]. Але в такому вигляді вона
проіснувала недовго. У 1727 р. генерал-лейтенанта Б. Мініха було призначено
“Обер-директором над фортифікаціями Всеросійської Імперії”, разом із цим було
сформовано Фортифікаційну контору, причому всі справи, які стосувалися
керування будівництвом та ремонтом фортець, відтепер підпорядковувалися
інженерному управлінню [232, 146].
Інженерне управління, відокремившись від експедиції артилерії та фортифікації,
отримало самостійність і стало підпорядковуватися напряму Військової колегії.
Усього через два роки – в 1729 р. – графу Б. Мініху було пожалувано звання
генерал-фельдцейхмейстера, тому було вирішено знову поєднати управління
артилерією та фортифікацією з інженерними частинами під його керівництвом. Для
цього було утворено Канцелярію від артилерії та фортифікації. Але насправді це
об’єднання не викликало ніяких змін в управлінні цих двох відомств, і надалі
справи по цих відомствах вирішувалися окремо [232, 147]. Такий стан речей
зберігався до 60-х рр. XVIII ст.
По вступу Катерини II на царювання майже всі органи управління починають
реформуватися. Зміни торкнулися всіх державних установ [142, 53-55]. Менші
зміни торкнулися Військової колегії: протягом царювання імператриці суттєвих
змін в її управлінні не відбувалося. Було визначено, що директором над усією
фортифікацією є генерал-фельдцейхмейстер, але в той же час було створено
дублюючу посаду – генерал-інженера [232, 144]. Така ситуація пояснюється
особливостями приходу до влади Катерини ІІ: імператриця не довіряла найвищим
військовим сановникам, призначених ще її чоловіком, але не могла одразу
позбутися їх. Тому в цьому ж році була створена спеціальна військова комісія,
яка фактично дублювала всі підрозділи Військової колегії [142, 53].
На початок будівництва Нової Дніпровської лінії генерал-фельдцейхмейстером був
князь Г. Орлов [232, 144]. Водночас він обіймав посаду віце-президента
Військової колегії. Теоретично, сумісність цих двох посад мала посприяти
якнайліпшому управлінню новоствореною лінією. Проте князь не дуже опікувався
своїми посадовими обов’язками, більше дбаючи про власні проблеми.
Зазначений вище порядок підпорядкування Нової Дніпровської лінії було
підтверджено в іменному указі Катерини II М. Дєдєньову, в якому говориться, що
він повинен підпорядковуватися генерал-фельдцейхмейстеру та Військовій колегії
– “... а как надлежащие о работах рапорты присылать к нему так от него
требовать и случающиеся резолюции а сходственно своим по наставлению и какое
дано вам будет от военной колегии равномерно присылать вам свои рапорты и в
оную” [50, 25-31].
Структурою, яка стояла вище за Військову колегію і якій підпорядковувалася Нова
Дніпровська лінія, був Правлячий Сенат, першому, другому та четвертому
департаменту якого з різних питань підпорядковувалася Лінія [142, 54]. Так,
наприклад, той самий В. фон Фредерздорф звітував перед Сенатом про конфлікт із
запорозькими козаками щодо зимівчан, які переселялися до фортець лінії [36,
212–216].
Окрім суто військового підпорядкування та відповідного потоку документів Нова
Дніпровська лінія знаходилася ще в адміністративно-територіальному
підпорядкуванні. На 1774 р. територія Південної України складалася із
Запорозьких Вольностей, Новоросійської губернії, західних володінь Війська
Донського та Кримського ханства. Територія Новоросійської губернії обмежувалася
зі сходу Сіверським Дінцем, із заходу – Синюхою. Із півночі лінія кордону
Новоросійської губернії йшла течією Тясмина та Висі, перетинала Дніпро, Псьол,
Ворсклу і йшла вздовж Української лінії [219,
- Київ+380960830922