Вы здесь

Толерантність як ціннісна детермінанта політичної культури

Автор: 
Логвинчук Валентина Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U004686
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
СОЦІАЛЬНІ ТА КУЛЬТУРНІ ОСНОВИ ТОЛЕРАНТНОСТІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД
2.1. Соціальний вимір толерантності
Оскільки в ході глобалізації проблема відмінностей стає дедалі актуальнішою та
помітною в сучасному житті, без толерантності не обійтися жодному соціуму.
Відмінності стають головним структуротворчим фактором соціального життя – у
всіх соціальних дискурсах присутня ідея відмінностей – способів життя, смислів,
парадигм. Це призводить до того, що відбувається зміна соціокультурної
парадигми – суспільства, вибудовані навколо владного центру, який
послуговується легітимізованою системою цінностей, стають більше винятком, ніж
правилом [51]. В свою чергу, культурно, етнічно, мовно, расово, релігійно
гетерогенне суспільство є дуже вимогливим, воно не визнає догматизму.
В таких умовах суспільство перестає бути та уявлятися жорсткою структурою, а
тому виникає дефіцит механізмів практичного об’єднання індивідів в єдине ціле,
а відтак теоретичного тлумачення та описання цих механізмів. Особливе
руйнування соціальної структури помітно на Заході, де монополія індивідуалізму
призводить до розмивання соціальної єдності [104, с.93]. Долається цей негатив
за допомогою відсутності якоїсь єдиної теорії або концепції розвитку сучасного
суспільства. Плюралізм соціально-філософських теорій вражає своєю мозаїчністю.
Причому будь-яка з них претендує на статус всезагальної та всеохоплюючої. За
відсутності ефективних теоретико-методологічних досліджень, які б інтегрували
все це розмаїття концепцій та теорій, більша частина з них, впорядковується
випадковим чином.
Все це стосується і трактування толерантності. Як ми вже згадували вивчення
толерантності, як нормативної цінності, є недостатнім та непродуктивним в
умовах полісуб’єктної реальності, і такий підхід не розкриває її суті повною
мірою. Адже уявлення про суспільство як про статичну, впорядковану структуру,
вже давно не відповідає дійсності [53, с.98]. В свою чергу уявлення про
толерантність як про необхідну норму, яка має бути імплементована в соціальні
практики, не відповідає сучасному стану та безперервній динаміці соціального.
Таким чином на перший план висувається уявлення про толерантність як своєрідну
«якість», форму динаміки суспільств, де сама ймовірність спільного знаменника
співіснування (консенсусу, толерантності, миру) продукується наявністю
відмінностей ([у поглядах, переконаннях, ідеологіях, позиціях). Подібне
множинне, нестатичне трактування толерантності, її форм, конкретних ролей
ґрунтується на кількох аксіомах. По-перше, в основу множинного тлумачення
толерантності покладено принцип єдності подібного та іншого, сингулярного та
множинного. По-друге, таке трактування концептуалізується на основі
структуруючих синтезів інакшості та множинності. По-третє, воно передбачає
можливість єдності соціально-філософської теорії толерантності у всій
множинності її концепцій [46, с.10]. Спробуємо розглянути цю множинність.
Відомо, що результат якоїсь конкретної дії та його мета і значення можуть не
збігатися. Однак дії окремих індивідів, якщо їх наслідком стають позитивні
результати кілька разів поспіль, фіксуються в уявленні інших індивідів як
цінність, приклад для наслідування, взірець. Через деякий час на рівні людської
поведінки ці соціальні штампи або взірці починають відтворюватися як регулятори
міжособистісних та соціальних стосунків, а отже, сприйматися та відображатися у
культурі суспільства як моральний критерій, норма, цінність. При цьому не кожен
намір, дія та його результат збігаються з моральною установкою, критерієм або
цінністю.
Якщо застосувати цей алгоритм до толерантності, можна стверджувати, що у
вигляді цінності або взірця вона фіксує значимі для індивідів дії.
Толерантність знаходить предметне відображення в найрізноманітніших соціальних
практиках, де вона постає у вигляді функції регулятора людської діяльності, а
отже, стає цінністю та входить до складу культурного арсеналу того чи іншого
суспільства. Саме в цьому значенні толерантність набуває вигляду культурної
норми та моральної цінності. Але практика її реалізації у кожного суспільства
будуть варіюватися. Крім того, її функції, значення, актуалізуються або
нівелюються в силу сукупності об’єктивно-історичних обставин. [105, с.39-46]
Такі одночасно інтеграційні та дезінтеграційні процеси різноманітні за рівнем
та ступенем. В соціальній історії вони сприяли формуванню цивілізацій та
держав, формуванню націй та їх розпаду. Вони різнилися за ступенем контактів та
способів соціалізації, змушуючи вже безпосередньо людей регулювати ці процеси.
Регулювання здійснювалося за допомогою нарійзноманітніших
нормативно-регулювальних засобів. Згодом частина цих засобів набула
самостійного та стійкого характеру, перетворюючись на культурні норми та
моральні цінності. В кожному конкретному випадку ці норми та цінності
покликаються до життя конкретними обставинами, котрі наповнюють їх новими
параметрами, формами реалізації, і зрештою значенням, що нерідко призводить до
трансформації цих цінностей. Цей алгоритм поширюється і на толерантність.
Взаємодія реальної свідомості з конкретним буттям виводить тлумачення проблеми
толерантності в конкретних виявах з площини етики обов’язковості. Тому поняття
толерантності продуктивні лише тоді, коли демонструють прямий зв’язок з
дійсністю. Якщо в Україні в громадсько-політичному дискурсі толерантність
використовується виключно як відірвана від українських реалій цінність, такий
собі симулятор, вона не набуде ні практичного значення у вигляді соціальних
практик, ні стане цінністю українського суспільства.
Я