розділ 2.3), що ці
політики сприймаються масовою свідомістю як справді кваліфіковані спеціалісти,
здатні швидко розв’язати будь-які проблеми. Проте досить часто ці очікування,
які внаслідок процесу політичної комунікації суспільство покладає на політиків,
не виправдовуються, і результатом цього є зростання відчуженості все більшої
кількості громадян від традиційної політичної комунікації.
При цьому особливо сильно така відчуженість проявляється у тих громадян, які
одержують політичну інформацію тільки через телебачення. Хоча телебачення, з
одного боку, є найбільш деталізованим та легким для сприйняття (внаслідок
образно-візуальної подачі інформації), проте, з іншого боку, використання
принципу короткостроковості призводить до того, що учасники телевізійної
політичної комунікації часто виявляються недостатньо поінформованими про
підстави і першопричини тих чи інших політичних подій та заходів, про які можна
було прочитати аналітичні матеріали в газетах (не кажучи вже про політичні
журнали). Наслідком цього є ще більша відчуженість від політичної комунікації,
яка спостерігається перш за все у молодого покоління та пенсіонерів. Втрата
політичною системою дифузійної підтримки суспільства призводить до того, що
влада прагне використати технології і методи мес-медіа з метою зберегти
належний рівень цілеспрямованої (традиційної) політичної комунікації,
“керованої зверху”. Проте використання цих принципів створює нові проблеми, які
зводяться до “заміни демократії телекратією” [444, р. 34–41].
Розглянемо деякі дані, що свідчать про стан політичної комунікації в сучасному
українському суспільстві. Як показали соціологічні дослідження, основну роль у
політичній комунікації відіграють ефірні ЗМІ і перш за все телебачення, за
допомогою якого одержують основну суспільно-політичну інформацію 93,9%
населення; 69,3% респондентів найчастіше одержують інформацію з радіопередач,
65,9 – з газет і журналів, 18,5 – від знайомих і сусідів, 14,5% – від колег по
роботі [63 За даними Інтернет-ресурсу www.isps.by/am/13/htm.]. 82,8% жителів
щодня дивляться телевізор, 9,8 – два-три рази на тиждень, 1,4 – кілька разів на
місяць, 3,3 – дуже рідко і лише 1,3% – ніколи. Майже п’ята частина (18,4%)
респондентів проводить біля телевізора більше чотирьох годин на день, більше
третини (36,5%) – від двох до трьох годин, четверта частина (25,1%) – до двох
годин, шоста (15,0%) – близько години. Дві третини молодих людей віком до 30
років дивляться телевізор щодня понад дві години. Майже весь вільний час
проводять біля телевізора пенсіонери.
Щодо рейтингу основних тем телепередач (у % від загального числа опитаних), то
він був таким: новини – 78,6; проблеми соціального захисту населення – 34,4;
екологія, проблеми здоров’я – 31,6; проблеми молоді – 30,9; виступи політичних
лідерів – 21,9; проблеми національної безпеки – 16,2; політичні та економічні
процеси в сусідніх країнах – 14,8; проблеми демократії – 13,2; проблеми
міжнаціональних відносин – 12,6; економіка – 12,1; виступи керівників місцевої
адміністрації – 9,8; релігія – 7,6.
Серед позитивних рис політичної інформації, поширюваної за допомогою ТБ,
опитувані назвали: 1) вірогідність – 26,9; 2) наявність цікавого матеріалу –
17,5; 3) правдивість – 16,2; 4) відповідальність – 10,6; 5) компетентність –
9,0; 6) самокритичність – 3,9. Серед типових недоліків ТБ були вказані: 1)
одноманітність – 39,5; 2) необ’єктивність – 24,3; 3) тенденційність – 13,0; 4)
опозиційність – 4,0.
Цікавими були відповіді на запитання про те, які проблеми політичного життя
висвітлюються ТБ недостатньо: 1) зловживання владою – 44,3; 2) непривабливі
сторони життя суспільства – 40,9; 3) особисте життя політиків – 31,5; 4)
реальні шляхи реформування економіки – 25,2; 5) діяльність Адміністрації
Президента – 23,3; 6) політичні платформи опозиційних сил – 22,3; 7) діяльність
різних політичних партій – 21,7; 8) міжнаціональні відносини – 13,5; 9)
релігійні проблеми – 13,5.
Друге місце за ефективністю впливу на суспільну свідомість займає
радіомовлення. Так, за даними опитування радіо слухають: щодня 62,3% громадян,
два-три рази на тиждень – 9,6, кілька разів на місяць – 3,3, дуже рідко – 11,0,
ніколи – 5,2%. Щодо позитивних та негативних рис змісту радіопередач, то 35,4%
респондентів відзначили, що воно вчасно відгукується на події, які відбуваються
в країні, 33,6 – першим піднімає найбільш гострі проблеми, 29,5 – дає цінну
політичну інформацію, 26,3% – об’єктивно висвітлює поточні події.
Серед позитивних рис політичної інформації у радіопередачах 20,3% опитаних
назвали близькість до людей, 17,9% – вірогідність. Серед недоліків 22,0%
респондентів назвали одноманітність програм, а також те, що радіопередачі
недостатньо торкаються таких проблем, як зловживання владою і непривабливі
сторони життя суспільства.
На третьому місці за впливовістю були друковані ЗМІ як засіб політичної
комунікації. Пресу читають: щодня 38,8% населення, два-три рази на тиждень –
31,4, кілька разів на місяць – 7,6, дуже рідко – 9,7, ніколи – 7,1%. Молодь
віддає перевагу телебаченню і радіомовленню, і тільки 20% юнаків і дівчат щодня
читають газети і журнали. Газети і журнали передплачуються значно менше, ніж
раніше. Так, сьогодні одну газету (журнал) передплачують 37,9% сімей, дві
газети (два журнали) – 23,3, три – 13,5, чотири – 4,9, п’ять – 1,4, більше
п’яти – 2,3%. 16% сімей взагалі не передплачують жодного періодичного
друкованого видання.
Аналіз специфіки друкованих ЗМІ дозволяє виділити в них (відповідно до
концепції, статусу засновника та джерел фінансування) такі типи видань: 1)
державна преса; 2) незалежна преса
- Київ+380960830922