РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО УЧНІВ 5-6 КЛАСІВ У
ТРУДОВОМУ НАВЧАННІ
2.1. Індивідуальні особливості учнів 5-6 класів у процесі проектування та
виготовлення виробів з текстильних матеріалів
Розвиток науки, техніки, виробничих технологій ставлять перед школою завдання
не тільки забезпечення учнів знаннями, а й потребують всебічного розвитку
школяра як особистості. Учень у процесі навчання проявляє себе як цілісна
індивідуальність з усіма її природженими властивостями, життєвим досвідом. У
формуванні особистості школяра, його індивідуальних відмінностей велике
значення мають організація та зміст навчально-виховної роботи, стиль
спілкування з учителем, особливості розвитку та вдосконалення учня, оскільки
педагог може сприяти його індивідуальному темпу росту; добирати способи
навчання, які б забезпечували розвиток здібностей та інтересів. У процесі
навчання вчитель повинен забезпечувати створення оптимальних умов для розвитку
особистості кожного учня шляхом залучення до різних видів трудової діяльності,
які відповідають їхнім національно-етнічним, соціально-економічним, статевим,
віковим та психофізіологічним особливостям; забезпечення належного рівня
загально трудової підготовки з урахуванням особливостей праці в умовах різних
форм власності й конкуренції на ринку праці; формування досвіду
емоційно-ціннісних відносин і розвиток таких якостей особистості як творчість,
працьовитість, підприємливість, самостійність, відповідальність, кмітливість,
ініціативність; включення учнів у реальні виробничо-економічні відносини з
метою виховання в них культури праці, економічної та екологічної культури.
Педагог повинен адаптувати матеріал до проведення теоретичних та практичних
частин занять, постійно спостерігати за поведінкою дитини, виявляти її нахили,
задатки і можливості, тобто здійснювати особистісно орієнтоване навчання,
виховання і розвиток учня.
Принцип індивідуального підходу передбачає врахування таких особливостей учнів,
які впливають на їх навчальну діяльність і від яких залежать результати
навчання. Такими можуть бути різні фізичні та психічні якості і стани
особистості особливості пізнавальних процесів і пам’яті, властивості нервової
системи, риси характеру, воля, мотивація, здібності, обдарованість і т. д. Крім
того, на навчальну діяльність учня мають вплив різні соціальні чинники. У
зв’язку з цим вважаємо, що виникає суперечність у навчальному процесі: з одного
боку, є необхідність урахування багатьох індивідуальних відмінностей
особистості, а з другого боку, можливості реалізації цієї необхідності в
загальноосвітній школі досить обмежені.
Сучасному вчителю немає потреби обґрунтовувати індивідуальні особливості дітей,
оскільки існує значна кількість систематизованого матеріалу з цієї проблеми.
Інтерес до індивідуально-психологічних особливостей людей має багатовікову
історію. Перші спроби якось систематизувати і пояснити їх можна віднести до II
ст. до н. е., коли римський лікар Клавдій Гален, опираючись на уявлення свого
попередника, грецького лікаря Гіппократа (V ст. до н. е.), створив типологію
темпераментів людини.
Дослідження індивідуальних особливостей людей має теоретичне і прикладне
значення. Як зазначав Б.М. Теплов: «Ні в одному розділі психології не можна
принципово відходити від питання про індивідуальні відмінності; такий відхід
можливий лише як тимчасове самообмеження, що є природним для будь-якого
наукового дослідження» [154]. Ці проблеми є частиною диференціальної
психології, яка заявила про себе ще на початку XX століття. З початку
виникнення вона була тісно пов’язана зі школою. У першому періоді її розвитку
дослідники особливо багато приділяли уваги двом основним проблемам, які не
втратили свого значення до нашого часу: проблемі вікового розвитку і проблемі
здібностей. І перша, і друга розроблялися переважно зі спрямованістю на
закономірності пізнавальних можливостей учнів. Для успішності навчального
процесу важливим було виявити доступність для школярів різного віку матеріалу
шкільних програм, допомогти розподілити його за освітньо-віковими ступенями.
Необхідно було також вивести зі звичайної школи дітей, які не в змозі були
засвоїти у встановлені терміни шкільну програму.
Прикладне значення диференціально-психологічних досліджень полягає у тому, що у
вирішенні питань профорієнтації і профвідбору, індивідуалізації навчання і
виховання та багатьох інших, опираються на знання індивідуальних особливостей
дитини і дорослого, вміння їх діагностувати, враховувати і формувати,
прогнозувати їх вплив на успішність діяльності і т. ін. Б.М. Теплов щодо цього
писав, що у прикладних галузях науки проблема індивідуальних відмінностей давно
вже стала однією з найважливіших; цього вимагали запити практики [154].
Гюнтер Клаус, німецький психолог, виділяв міжіндивідуальні (одна дитина все
засвоює швидко, інша затрачає на це набагато більше часу) і
внутрішньоіндивідуальні (дитина може з задоволенням вивчати один предмет і
нехотячи інший) відмінності, наголошуючи на їх тісному взаємозв’язку та
стверджуючи, що вони можуть накладатися одні на одних, тим самим ускладнюючи
завдання універсальної типології учнів. Хоча, не дивлячись на це, ряд
внутрішньоіндивідуальних особливостей є важливою відправною точкою для
індивідуальної педагогічної роботи зі школярами. Нерідко хороші результати в
галузі знань, що цікавить школяра, здійснюють позитивний вплив на інші сфери
його діяльності. Цілеспрямоване спостереження внутрішньоіндивідуальних
особливостей учіння дозволяє заохочувати і вр
- Київ+380960830922