Формування структури парку міського пасажирського транспорту

<p>РОЗДІЛ 2<br />ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ПАРКУ <br />ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ <br />2.1. Принципи формування структури парку міського транспорту<br />Системи міського пасажирського транспорту є динамічними системами і уявляють<br />собою сукупність складних, керованих, багатогалузевих, взаємопов’язаних та<br />взаємодіючих між собою елементів. В основу формування таких систем покладають<br />певні принципи, які повинні забезпечити ефективне рішення поставлених перед<br />ними задач. <br />На початку 80-х років до основних принципів формування міських пасажирських<br />систем відносили: системний підхід; спеціалізація транспортної мережі;<br />використання нормативних параметрів з метою оптимізації окремих елементів<br />системи; досягнення максимального рівня транспортного обслуговування при<br />мінімальних витратах на будівництво та експлуатацію транспорту [35]. Подальшими<br />науковими дослідженнями було доведено, що частина нормативів викладених у<br />будівельних нормах і правилах стосовно розбудови міської системи пасажирських<br />перевезень, не забезпечує одержання декларуємих оптимальних параметрів [66, 72,<br />73]. <br />В розробках останніх років вчені наводять різні переліки принципів формування<br />системи перевезень [74 – 77]. Аналіз принципів свідчить про відсутність<br />одностайної думки стосовно принципів формування системи переміщення пасажирів.<br />В багатьох випадках основні принципи доповнюють принципами, які є актуальними<br />тільки в певні історичні проміжки розвитку суспільства. Так, наприклад, в [74]<br />виділяють принципи: державної підтримки розвитку системи, створення однакових<br />економіко-правових умов для учасників ринку, тощо. Крім цього, дослідниками<br />неодноразово вказується на наявність інших важливих принципів таких, як безпека<br />та надійність перевезень, забруднення навколишнього середовища, тощо. Однак,<br />серед принципів формування систем вони відсутні. <br />В результаті виконаного аналізу встановлено, що при формуванні структури парку<br />міського пасажирського транспорту необхідно враховувати наступні основні<br />принципи: <br />1. Системність – комплексний розгляд елементів системи та їх взаємодії, який<br />починається на етапі підготовки транспорту та елементів міської структури до<br />перевезень і закінчується задоволенням попиту населення на переміщення у межах<br />міської території. <br />2. Загальна ефективність – розгляд всіх суттєвих ефектів (економічного,<br />соціального, екологічного, тощо) при організації оптимального рівня<br />транспортного обслуговування та відповідного використання ресурсів. <br />3. Відповідність – узгодження перевізних можливостей транспорту з врахуванням<br />заданого рівня транспортного обслуговування. <br />4. Безпечність – досягнення встановленого рівня безпеки перевезень при<br />відповідному рівні фінансування. <br />5. Різноманітність – можливість надання транспортних послуг з рівнем<br />обслуговування пасажирів відповідним тарифу на перевезення. <br />6. Надійність – можливість виконувати поставлені задачі при виході із ладу<br />окремих елементів системи. <br />7. Еволюційність – майбутній стан системи визначається попереднім.<br />8. Індивідуальність – врахування особливостей розташування, господарчої<br />діяльності та забудови міста. <br />Наслідками сформульованих принципів є наступні висновки. <br />1. Структура міського пасажирського парку транспортних засобів є результатом<br />еволюційного розвитку певного міста, яка враховує його особливості (принципи 3,<br />7, 8). Тому характеристики нормативного спрямування можуть носити тільки<br />рекомендаційний характер, а узагальнені тенденції розвитку структури парку<br />потребують перевірки. <br />2. Структуру міського пасажирського транспорту, на відміну від рекомендацій, що<br />передбачають регламентування структури парку за окремими видами транспорту<br />[78], необхідно розглядати в комплексі з врахуванням сфер застосування різних<br />видів транспорту та надійності їхньої роботи (принципи 1 – 4, 6). <br />3. Розвиток суспільства свідчить про постійну зміну пріоритетів розвитку<br />транспорту відповідно до стану соціально-економічної формації, економіки,<br />політики тощо. Так як із змінами пріоритетів змінюється перелік та важливість<br />критеріїв ефективності, то уточнення складу критеріїв для поточного моменту<br />дозволить об’єктивно оцінювати можливі заходи для покращення рівня пасажирських<br />перевезень (принципи 2, 7). <br />4. Згідно сучасних поглядів на міські пасажирські перевезення пасажиру<br />надається право вибору отримати певний рівень транспортного обслуговування за<br />відповідну ціну. Із сторони технічного забезпечення означеного права це<br />передбачає наявність дублювання маршрутів руху в містах з використанням різних<br />типів транспортних засобів (принципи 3, 5). Тобто, жодна з відомих методик<br />формування структури парку міського транспорту без суттєвої її переробки не<br />може бути використана. <br />5. Структура парку міського пасажирського транспорту визначається не тільки<br />маршрутизованими перевезеннями, а й перевезеннями пасажирів на замовлення<br />організацій та фізичних осіб (принципи 3, 5). <br />Таким чином, встановлені методологічні аспекти дозволяють вести направлений<br />пошук рішень з підвищення ефективності системи міських пасажирських<br />перевезень. <br />2.2. Міські пасажирські перевезення i критерії їх ефективності<br />Вивченню закономірностей міських пасажирських перевезень присвячені праці<br />багатьох вчених. Виконані дослідження можливо класифікувати за такими<br />напрямками: загальні питання теорії транспортних процесів i систем;<br />закономірності формування пасажиропотоків; проектування та оптимізація<br />маршрутних систем; технологія і організація перевезень в містах; управління<br />технологічними процесами пасажирського транспорту; оцінка ефективності систем<br />пасажирського транспорту. <br />В фундаментальних роботах Воркута А.І., Долі В.</p>