Ви є тут

Особливості впливу ЗМК на трудову адаптацію: концептуалізація моделі соціологічного дослідження

Автор: 
Согорін Андрій Анатолійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U000544
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ТРУДОВА АДАПТАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ВПЛИВУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНЦІКАЦІЇ
2.1. Трудова адаптація як соціальний феномен: родові ознаки
Термін "трудова адаптація" широко вживаний у вітчизняних і зарубіжних
соціологічних джерелах, набув певного статусу серед основних понять соціології
праці й увійшов до сучасних навчальних посібників з цієї соціологічної
дисципліни [53, 214; 2, 170-171].
Так Г. Дворецька визначає трудову адаптацію як різновид соціальної взаємодії
працівника з новою трудовою ситуацією, у процесі якої погоджуються вимоги та
очікування її учасників. Людина, розпочинаючи трудову діяльність чи змінюючи
місце роботи, активно входить до системи соціально-трудових відносин конкретної
організації, засвоює нові соціальні ролі, узгоджує особисту позицію згідно з
метою і завданнями організації, підпорядковуючи цим свою поведінку службовим
принципам конкретного підприємства чи установи.
Водночас, наукова проблема полягає в тому, що в соціологічному дискурсі
відсутнє загальновизнане розуміння цього поняття. До чинників, що обумовлюють
неоднозначність і суперечливість трактування таких термінів, як "трудова
адаптація” та "професійна адаптація" у сучасному суспільстві відносять такі: 1.
Протягом своєї самостійної трудової діяльності людина змушена, як правило,
декілька разів змінювати рід професійної діяльності та конкретну спеціальність
як певний вид занять у межах однієї професії. 2. Абсолютна більшість робітників
виконує відповідні соціально-професійні ролі на окремих підприємствах як
специфічних соціально-економічних організаціях і може протягом своєї трудової
кар’єри неодноразово переміщуватися з одних підприємств на інші. 3. Оволодіння
знаннями та навичками, необхідними для виконання соціально-професійних ролей,
вимагає як дуже об’ємної і тривалої загальної для всіх робітників базової
загальноосвітньої й загальнокультурної підготовки, так і спеціального
професійного навчання [28, 25].
За таких обставин деякі автори вживають термін "професійна адаптація", надаючи
йому значення трудової адаптації [161, 13].
В. Васильєв вважає, що в сучасному індустріальному суспільстві з притаманним
йому глибоким розподілом суспільної праці адаптація нових поколінь людей до
самостійної продуктивної трудової діяльності виступає, як правило, у формі так
званої професійної адаптації (адаптації до певної професії) [28, 25].
З такою позицією важко погодитись, тим більше, що автор і сам часто
використовує термін "професійна адаптація" у значенні адаптації до
професійно-трудової діяльності [28, 25; 29]. На нашу думку, обговорюючи термін
"професійна адаптація», варто враховувати, що у вітчизняній літературі давно
склалася традиція використання терміну "професійна адаптація" в широкому
значенні – як цілісного процесу оволодіння новими поколіннями робітників певним
соціально-професійними ролями відповідно до особистих інтересів і потреб
суспільного виробництва. Окрім того, термін "професійна адаптація", але вже в
значно вужчому значенні, вживається для визначення одного зі структурних
елементів цього цілісного процесу.
Саме у вузькому значенні термін "професійна адаптація" вживається як структурна
складова більш широкого (родового терміну) – "виробнича адаптація". Досить
поширеним є розуміння, що виробнича адаптація має два аспекти: професійний
(адаптація до професійної діяльності) і соціально-психологічний (адаптація до
певної робочої групи) [197, 43; 6, 43; 15, 14].
Подальшого розвитку структура виробничої адаптації набула в роботах В.С.
Панюкова, М.П. Лукашевича, Т.Н. Вершиніної. Так В.С. Панюков, виділяє такі
основні сфери виробничої адаптації, як: організаційну, професійну,
матеріально-побутову, соціально-політичну й соціально-психологічну [134, 260].
М.П. Лукашевич як структурні елементи виділяє професійну, організаційну,
соціально-психологічну, матеріально-побутову та дозвіллєву адаптації до
сучасного виробництва [106, 87].
У такому розумінні термін виробничої адаптації за змістом і структурою побудови
наближається до нашого розуміння терміну "трудова адаптація", хоча й вимагає
певного уточнення і відповідних додаткових коментарів.
Зважаючи на те, що розбіжності в трактуванні зазначених термінів стосуються
видових термінів, то для уточнення необхідно звернутись до аналізу родового
терміну – адаптації.
Як відомо, термін "адаптація" почав вживатися в другій половині XVIII століття
в біологічних науках. Спочатку цим терміном називали процес пристосування
чутливості органів зору (або слуху), що виражається в підвищенні чи зниженні
чутливості у відповідь на дію адекватного подразника.
У подальшому цей термін набув поширення й у соціальних науках, зокрема в
соціології. Сприяв цьому значний евристичний потенціал цієї біологічної
метафори, закладений в ідеї розглядати орган (організм) у взаємодії з
навколишнім середовищем.
Зокрема Т. Парсонс, у розробленій ним соціологічній теорії систем дії [135, 12]
використовує цей термін для позначення функціональних вимог до цієї системи.
Соціальна система, відповідно до його теорії, передбачає наявність трьох
підсистем: (1) особистісна система (діючі актори); (2) система культури
(цінності які поділяються, які забезпечують спадкоємність і послідовність норм,
і заданих їм статусних ролей); (3) фізичне оточення, на яке суспільство повинне
орієнтуватися.
Подальшого розвитку ця теорія набула шляхом розробки Т. Парсонсом відомої
концепції систем і підсистем, кожна з яких відповідає "внутрішнім і зовнішнім
функціональним вимогам системи соціальної дії. Для того, щоб вижити, будь-яка
система повинна відповідати чотирьом функціональним вимогам: адаптації (до